Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Мойсюка М.І.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Центральної районної ради міста Сімферополя про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Центральної районної ради міста Сімферополя про визнання протиправними та скасування розпоряджень голови Центральної районної ради міста Сімферополя від 25.06.2010 р. № 185/02.6-11 "Про затвердження штатного розпису апарату районної ради та її виконавчих органів" і № 186/02.6-11 "Про заходи, пов'язані зі зміною структури апарату Центральної районної ради та її виконавчих органів, та ознайомлення посадових осіб" та від 27.09.2010 р. № 302/026-11 "Про звільнення ОСОБА_4 в зв'язку зі скороченням штату працівників", поновлення на посаді завідуючого адміністративно-господарчим відділом виконавчого комітету Центральної районної ради м.Сімферополя АР Крим та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 27.09.2010 р.

Постановою Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06.06.2011 р. позов задоволено частково: визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Центральної ради м.Сімферополя АР Крим від 27.09.2010 р. № 302/026-11 про звільнення ОСОБА_4 у зв'язку із скороченням штату робітників; поновлено ОСОБА_4 на посаді завідуючого адміністративно-господарчим відділом виконавчого комітету Центральної районної ради м.Сімферополя АР Крим з 28.09.2010 р.; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 22438,10 грн.; в решті позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням голови Центральної районної ради м.Сімферополя від 20.03.2007 р. № 143/02.6-11 ОСОБА_4 призначено на посаду завідуючого адміністративно-господарчим відділом Центральної районної ради м.Сімферополя; крім того, останній був членом профспілкового комітету виконкому ради, де займав посаду заступника голови профспілкової організації.

23.06.2010 р. на 38-ій сесії 5-го скликання Центральної районної ради м.Сімферополя з метою удосконалення структури апарату районної ради та її виконавчого комітету, покращення організації його роботи було прийнято рішення № 306 та № 307 відповідно "Про внесення змін в рішення 32-ї сесії Центральної районної ради 5-го скликання від 25.12.2009 р. № 268 "Про затвердження структури апарату Центральної районної ради та її виконавчих органів" та "Про внесення змін в рішення 32-ї сесії Центральної районної ради 5-го скликання від 25.12.2009 р. № 269 "Про утворення апарату Центральної районної ради та її виконавчих органів" щодо внесення з 01.09.2010 р. змін до штатних розписів апарата районної ради та його виконавчих органів.

На виконання вказаних рішень розпорядженням голови Центральної районної ради м.Сімферополя від 25.06.2010 р. № 185/02.6-11 "Про затвердження штатного розпису апарату районної ради та її виконавчих органів" посаду завідуючого адміністративно-господарчого відділу виключено, а відповідно до розпорядженням голови Центральної районної ради м.Сімферополя від 25.06.2010 р. № 186/02.6-11 позивача попереджено про наступне вивільнення.

Розпорядженням голови Центральної районної ради м.Сімферополя від 27.09.2010 р. № 302/026-11 "Про звільнення ОСОБА_4 в зв'язку зі скороченням штату працівників" позивача звільнено з посади на підставі п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст. 40 КЗпП України).

Як передбачено ч.1-ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При цьому, згідно з ч.1 та ч.7 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

За змістом ч.3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

13.08.2010 р. відповідач звернувся до профспілкового комітету з поданням про надання згоди на звільнення позивача за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, проте потримав відмову (протокол № 20 засідання профспілкового комітету профспілкової організації Центральної районної ради м.Сімферополя від 25.08.2010 р.), обґрунтовану допущенням порушень вимог ч.2 та ч.3 ст. 49-4 КЗпП України та ч.3 і ч.4 ст. 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (щодо можливості здійснення скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання).

В подальшому, вже під час розгляду даної справи в суді першої інстанції за запитом останньої Президіум Кримської республіканської профспілкової організації працівників державних установ, розглянувши вищевказаний протокол № 20 засідання профспілкового комітету профспілкової організації Центральної районної ради м.Сімферополя від 25.08.2010 р. та розпорядження голови Центральної районної ради м.Сімферополя від 27.09.2010 р. № 302/026-11 "Про звільнення ОСОБА_4 в зв'язку зі скороченням штату працівників", 10.05.2011 р. прийняв постанову № 6-р про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_4 на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Дослідивши зазначені документи, суди попередніх інстанцій зазначили, що і профспілковим комітетом, і профспілковою організацією було відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, зважаючи на сам факт наявності таких відмов, суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення відповідачем при звільненні позивача вимог ст.ст. 43, 252 КЗпП України та, як наслідок, наявність підстав для поновлення останнього на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу; водночас суд зазначив й про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування розпоряджень голови Центральної районної ради міста Сімферополя від 25.06.2010 р. № 185/02.6-11 "Про затвердження штатного розпису апарату районної ради та її виконавчих органів" і № 186/02.6-11 "Про заходи, пов'язані зі зміною структури апарату Центральної районної ради та її виконавчих органів, та ознайомлення посадових осіб", з огляду на здійснення ним перевірки законності звільнення позивача з дотриманням відповідної процедури, адже питання визначення доцільності скорочення чисельності або штату працівників віднесено до компетенції роботодавця.

Суд же апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив про необґрунтованість наданих профспілковим комітетом профспілкової організації Центральної районної ради м.Сімферополя та Кримською республіканською профспілковою організацією працівників державних установ відмов у наданні згоди на звільнення позивача з огляду на відсутність в них посилань на порушення відповідачем норм трудового законодавства щодо підстав та порядку звільнення позивача, а також зважаючи на те, що від запропонованих йому вакантних посад позивач відмовився.

Так, як вже вказувалось в цій ухвалі, згідно із ч.7 ст. 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим й у разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічні положення закріплено й в ч.6 ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", за змістом якої рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись виходячи із загальних принципів права і засад судочинства (про що зазначив Верховний Суд України в ухвалі від 12.04.2017 р. у справі № 644/7274/15-ц).

Даючи оцінку рішенням профспілкового комітету профспілкової організації Центральної районної ради м.Сімферополя та Кримської республіканської профспілкової організації працівників державних установ про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про їх необґрунтованість, оскільки протокол № 20 засідання профспілкового комітету профспілкової організації Центральної районної ради м.Сімферополя від 25.08.2010 р. містить лише посилання на недотримання районною радою вимог ч.2 та ч.3 ст. 49-4 КЗпП України та ч.3 і ч.4 ст. 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" й при цьому в ньому не наведено посилань на порушення роботодавцем норм трудового законодавства саме щодо підстав та порядку звільнення позивача; постанова ж Президіуму Кримської республіканської профспілкової організації працівників державних установ від 10.05.2011 р. № 6-р будь-яких обґрунтувань, що стали підставою для її прийняття, не містить.

Як встановлено апеляційним судом, 27.09.2010 р. позивачу були запропоновані вакантні посади 1) головного спеціаліста відділу архітектури і дизайну районного середовища, 2) тимчасова посада головного спеціаліста сектору діловодства і контролю управління забезпечення роботи ради та її виконавчих органів, 3) тимчасова посада головного спеціаліста управління економіки, регіональної політики і інформаційного забезпечення та 4) тимчасова посада спеціаліста 1-ої категорії відділу грошових виплат і компенсацій УПСЗН, від зайняття яких він відмовився з підстав їх невідповідності його кваліфікаційно-освітньому рівню та бажаючи бути переведеним на посаду заступника начальника управління по забезпеченню роботи ради та її виконавчих органів, на яку, однак, з 09.09.2010 р. було прийнято ОСОБА_5, яка є одинокою матір'ю.

Крім того, посада завідуючого адміністративно-господарчим відділом Центральної районної ради м.Сімферополя, яку обіймав позивач, була єдиною у відповідача, тому перевага при скороченні цієї посади не могла бути реалізована.

Аналогічна правова позиція викладена і в ухвалі Верховного Суду України від 10.03.2011 р. у справі № 6-9910св08.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України по суті погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, разом з тим вказує на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Водночас, частиною 3 цієї ж статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як передбачено ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Проте, вирішуючи спір у даній справі, суди наведених вище вимог законодавства не врахували, питання дотримання (пропуску) позивачем строку звернення до суду та поважності причин пропуску останнього (в разі його допущення) не дослідили. Наслідки пропуску строку звернення до суду судами також застосовані не були.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06 червня 2011 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і оскарженню не підлягає.