820/9482/15 Про скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість - 17.10.2017 Прийняття

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Арамея" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 року у справі № 820/9482/15 позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 06.07.2015 року № 0000572201, № 0000582201.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 року у справі № 820/9482/15 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Сторони (їх представники), які, враховуючи статті 33- 40 КАС України, про дату, час та місце проведення судового засідання двічі повідомлялися належним чином, в судове засідання не з'явилися.

Таким чином, у зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ "Арамея" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Капітал X" за період з 01.03.2015 року по 30.04.2015 року, відповідачем складено акт від 22.06.2015 року № 3655/06-25-22-01/37390540, яким встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п.п. 201.1, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит на суму 4 081 995, 00 грн.

На підставі акта перевірки Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.07.2015 року № 0000572201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 2 956 900, 00 грн., з яких за основним платежем 2 365 520, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 591 380, 00 грн.; - № 0000582201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 307 455, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що угоди, укладені позивачем з його контрагентом, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Встановлено, що між позивачем та ТОВ "Капітал X" укладено договори поставки нафтопродуктів.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність даних господарських операцій підтверджується актами приймання-передачі нафтопродуктів, сертифікатами відповідності, податковими накладними, листами, договором про зберігання нафтопродуктів на нафтобазах ПАТ "Дніпронафтопродукт", актами приймання-передачі наданих послуг по договору зберігання та протоколами узгодження ціни, договорами перевезення з ПП "Капрайя", ТОВ "Кременчукнафтопродуктсервіс", ТОВ "Еко-Вей", товарно-транспортними накладними, актами прийому передачі виконаних робіт за договорами перевезення, змінними звітами форми № 17 НП, в яких відображено дані про оприбуткування нафтопродуктів операторами АЗС позмінно в розрізі номенклатури та їх маси, договорами оренди АЗС, актами приймання-передачі до договорів оренди АЗС, протоколами узгодження ціни, сертифікатами відповідності виробника ПАТ "Укранфта".

Зберігання нафтопродуктів відбувалося на нафтобазах ПАТ "Дніпронафтопродукт" на підставі відповідного договору, а також підтверджується актами прийому-передачі до договору та протоколами узгодження ціни.

Висновки суду апеляційної інстанції про нереальність даних господарських операцій з підстав відсутності документального підтвердження повідомлення ПАТ "Дніпронафтопродукт" позивача щодо передання речі на зберігання іншій особі, а також, що позивачем не надано жодних належних доказів уповноваження Кременчуцької н/б, Одеської н/б ОДНП, Дунаєвецької н/б щодо передачі конкретних видів і конкретних обсягів таких нафтопродуктів безпосередньо позивачу саме із резервуарів нафтобаз ПАТ "Дніпропронафтопродукт", є безпідставними, оскільки місцем отримання нафтопродуктів зі зберігання можуть бути будь-які нафтобази ПАТ "Дніпронафтопродукт", які перебувають у користуванні підприємства на умовах оренди чи на умовах інших цивільно-правових договорів, та воно може бути відмінним від місця передачі нафтопродуктів на зберігання з ціллю мінімізації транспортних витрат контрагентів та за їх безпосереднім побажанням.

З приводу відсутності сертифікатів відповідності та паспортів якості на кожну партію товару, слід зазначити, що відповідні документи не є первинними документами, вони можуть підтверджувати лише якість товару, а не реальність господарських операцій.

Посилання податкового органу на дані інформаційно-аналітичної системи "Податковий Блок. Аналітична система" помилково прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки така інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту.

В свою чергу, наявність кредиторської заборгованості не є підставою для позбавлення суб'єкта господарювання права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість з операцій, що пов'язані зі здійсненням господарської діяльності.

Щодо можливості виписування зведеної податкової накладної та зведеного акта приймання-передачі колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що за правилами п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957 (z1235-14) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 року за № 1235/26012 (z1235-14) , у разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер при постійних зв'язках з отримувачем (покупцем), постачальником (продавцем) може бути складена зведена податкова накладна.

Враховуючи те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Капітал Х" мали безперервний характер на протязі березня-квітня 2015 року, на підставі додаткових угод до поставки, відомостей ТТН, змінних звітів АЗС та журналів обліку нафтопродуктів, сторонами складалися зведені акти приймання-передачі та зведені податкові накладні.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято із порушенням законодавства, чинного на час виникнення правовідносин та підлягають скасуванню, відповідає встановленим у справі обставинам та правильному застосуванню норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Виходячи із загальної суми визначених податкових зобов'язань згідно із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, за подання касаційної скарги позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 5 846, 40 грн., однак сплатив 1 378, 00 грн.

Враховуючи те, що сплату судового збору за подання касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамея" ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2016 у справі № 820/9482/15 відстрочено до ухвалення рішення судом касаційної інстанції, несплачена сума судового збору у розмірі 4 468, 40 грн. підлягає стягненню.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамея" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 року у справі № 820/9482/15 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 року у справі № 820/9482/15 залишити в силі.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамея" (ідентифікаційний код 37390540; 61001, Харківська обл., місто Харків, проспект Московський, будинок 67) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач УДКCУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030105 "Судовий збір" (Вищий адміністративний суд України, 075) судовий збір у розмірі 4 468, 40 грн. (чотири тисячі чотириста шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.