Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Мойсюка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова, в якому просив визнати неправомірними дії щодо призупинення виплати пенсії за віком з 01 червня 2015 року; зобов'язати відновити з 01 червня 2015 року виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та здійснити її нарахування і виплату за період з 01 червня 2015 року по 18 грудня 2016 року; визнати неправомірними дії щодо обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, який складає 88% від заробітної плати та зобов'язати здійснити обчислення довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітної плати судді, починаючи з 19 грудня 2016 року.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління Пенсійною фонду України в Шевченківському районі м. Львові щодо призупинення ОСОБА_2 виплати пенсії за віком з 01 червня 2015 року. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львові відновити ОСОБА_2 з 01 червня 2015 року виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та здійснити її нарахування і виплату за період з 01 червня 2015 року по 18 грудня 2016 року. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львові щодо обчислення позивачу розміру довічного грошового утримання судді у відставці, який складає 88% від заробітної плати. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львові здійснити ОСОБА_2 обчислення довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітної плати судді, починаючи з 19 грудня 2016 року.

У касаційній скарзі начальник Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді народного судді Ленінського районного народного суду м. Львова з листопада 1979 року по червень 1982 року, Буського районного народного суду Львівської області з червня 1982 року по червень 1990 року, на посадах судді, голови Шевченківського районною суду м. Львова з червня 1990 року по лютий 1999 року, судді Львівського апеляційного адміністративного суду з листопада 2010 року по грудень 2016 року.

Загальний трудовий стаж становить 45 років, стаж роботи на посаді судді більше 30 років, з врахуванням половини терміну перебування на строковій службі (листопад 1970 року - листопад 1973 року) та половини строку навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету (1974 - 1979 роки).

16 грудня 2016 року позивача виключено із штату Львівського апеляційного адміністративного суду у зв'язку із звільненням у відставку.

З 21 березня 2012 року ОСОБА_2 перебуває на обліку як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Проте з 01 квітня 2015 року Управління Пенсійного фонду відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (213-19) припинило нарахування та виплату позивачу пенсії за віком, призначеної відповідно до Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

З листа-відповіді Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львові від 22 грудня 2016 року № Д-196 вбачається, що в поновленні виплати йому пенсії було відмовлено з мотивів що, оскільки з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) було тимчасово, з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, у період роботи особи на подах, які дають право на призначення пенсії або довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених зокрема, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , не виплачуються.

Позивач, не погодившись з такими діями відповідача, звернувся до суду з даним позовом про визнання їх неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на відновлення виплати пенсії за віком та отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) , яким внесено зміни до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якими в свою чергу визначено, що тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України" (2790-12) , "Про державну службу" (889-19) , "Про прокуратуру" (1697-18) , "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , не виплачуються.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до зазначених законів.

Оскільки Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) не скасовано, його положення (на час/період виникнення спірних правовідносин) не визнано неконституційними, а до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Таким чином, з 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2016 року № 21-948а16 та має враховуватись судами загальної юрисдикції відповідно до статті - 244-2 КАС України.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій щодо обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, який складає 88% від заробітної плати та зобов'язання здійснити обчислення довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітної плати судді, починаючи з 19 грудня 2016 року, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 48 Закону "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України (254к/96-ВР) гарантій незалежності судді (частина шоста статті 47 вказаного Закону).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 (v018p710-11) офіційно розтлумачив поняття "щомісячне довічне грошове утримання", зокрема таке поняття означає неоподатковану грошову виплату як судді, який, маючи право на відставку продовжує працювати на посаді судді і одержує її з Державного бюджету України у вигляді щомісячного грошового утримання, так і судді у відставці, який одержує її з Пенсійного Фонду.

Частиною четвертою статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII встановлено, що судді у відставці, які мають стаж роботи на посаді судді не менш 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більш ніж 90% заробітку судді.

Відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

В абзаці другому пункту 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) передбачено, що, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) . За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Як правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, стаж роботи позивача на посаді судді становить понад 30 років.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідач мав би визначити розмір щомісячного грошового утримання ОСОБА_2, виходячи не з 88%, а з 90% його грошового утримання як судді.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли законних та обґрунтованих висновків про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .