Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Мойсюка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

У квітні 2017 року до суду звернувся позивач з вказаним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови у постановлені на облік та видачі посвідчення інваліда війни; зобов'язати управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області поставити його на облік як інваліда війни і видати відповідне посвідчення.

Постановою Славутицького міського суду Київської області від 20 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 посвідчення "Інваліда війни" першої групи та постановки його на облік як інваліда війни. Зобов`язано управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області видати ОСОБА_2 посвідчення "Інваліда війни" першої групи та поставити його на облік як інваліда війни.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року постанову Славутицького міського суду Київської області від 20 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Славутицького міського суду Київської області від 20 квітня 2017 року залишити в силі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на встановлення йому статусу інваліда війни відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції, з висновком якого погоджується і суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Судами встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу в Збройних силах колишнього СРСР та Збройних Сил України з 02.08.1990 по 06.07.2001.

Наказом Міністра оборони України № 242 від 29 травня 2001 року ОСОБА_2 звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту 65 підпункт "в" (за станом здоров'я) Тимчасового положення про проходження служби особами офіцерського складу.

Згідно довідки Центральної МСЕК МОЗ України ОСОБА_2 встановлена перша група інвалідності "Б" з 08.11.2016 року безстроково, причиною інвалідності - травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

ОСОБА_2 14 березня 2017 року звернувся до відповідача із заявою про видачу йому посвідчення інваліда війни згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Листом від 21 березня 2017 року за № 30/01-15 відповідач відмовив у встановленні статусу інваліда війни, оскільки у довідці Центральної МСЕК МОЗ України від 07.12.2016 року причиною інвалідності позивача вказана "травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби", що не відповідає поняттю і змісту статусу інваліда війни згідно статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх захисту".

Відповідно до п.10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни "посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До інвалідів війни належать також інваліди з числа, зокрема, військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах.

Отже, зі змісту вказаної статті Закону вбачається, що підставою для віднесення осіб до інвалідів війни є отримання інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій, у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби, тому ОСОБА_2 не може вважатися інвалідом війни.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема у постановах від 06 листопада 2013 року у справа № 21-377а13, від 30 вересня 2014 року у справі № 21-239а14, від 20 січня 2015 року у справі № 21-528а15.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року необхідно залишити без змін, оскільки вона є законною і обґрунтованою та ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .