Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Цвіркуна Ю.І.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача ОСОБА_4,

представника відповідача Шпінь В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014

у справі № 826/14410/14

за позовом ОСОБА_6 (далі - позивач, ОСОБА_6.)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОСОБА_6 звернувся у вересні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0000921701.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києві від 29.10.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків позивачем за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 31.12.2013 № 64/26-50-17-01-2785211758.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), внаслідок чого не задекларовано у податкових деклараціях про майновий стан та доходи за 2011 та 2012 роки отриману суму додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитором у розмірі 445 665,90 гривень та не сплачено (перераховано) до бюджету податок з доходів фізичних осіб з отриманого додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитором у 2011 та 2012 роках.

На підставі виявлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.01.2014 № 0000111701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 93 833,18 гривень, у тому числі за основним платежем 75 066,54 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 18 766,64 гривень.

Позивачем оскаржено зазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку. Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 29.04.2014 скаргу позивача частково задоволено, а податкове повідомлення-рішення від 28.01.2014 № 0000111701 скасовано в частині сплати основного платежу на суму 3615,57 гривень та в частині сплати штрафних санкцій в розмірі 903,90 гривні. У зв'язку з чим, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 14.05.2014 № 0000921701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 89 313,71 гривень, у тому числі за основним платежем 71 450,97 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 17 862,74 гривні.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та ВАТ "Універсал Банк" укладено кредитний договір від 03.04.2008 № BL2707, відповідно до якого позивачеві надано кредит з лімітом 190 000,00 гривень.

Зобов'язання позивача за кредитним договором від 03.04.2008 № BL2707 припинено17.08.2012, а загальний розмір заборгованості станом на 17.08.2012 в розмірі 421 562,15 гривні вважався повністю погашеним шляхом прощення кредитором такої заборгованості, у зв'язку з чим, листом ПАТ "Універсал Банк" надіслано позивачу повідомлення про анулювання боргу (в порядку пп. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України) за кредитним договором від 03.04.2008 № BL2707 в сумі 421 562,20 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що оскільки включення відповідних сум до податкового розрахунку суми нарахованого доходу є обов'язковою умовою виникнення у позивача податкового боргу, а ПАТ "Універсал Банк" не надав жодних доказів щодо включення суми анульованого боргу позивача до податкового розрахунку суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь позивача, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено), то спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Проте суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України, доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

З системного аналізу наведених вище правових норм в редакції, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що обов'язок щодо самостійної сплати податку на доходи фізичних осіб внаслідок анулювання кредитором суми боргу виникає у платника податку за наявності таких умов:

отримання платником податку доходу у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності;

надіслання (вручення) платнику податку кредитором повідомлення про анулювання боргу або укладення з платником відповідного договору;

включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду.

За таких обставин, для правильного вирішення справи судам необхідно з'ясувати наявність зазначених умов у спірних правовідносинах:визначити чи прощався борг до закінчення строку позовної давності; перевірити належне повідомлення позивача про прощення боргу; перевірити включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; визначити розмір отриманого позивачем додаткового блага і в залежності від встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Суд першої інстанції зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що відповідачем на вимогу суду не було надано доказу, що банк включив суму анульованого боргу позивача до податкового розрахунку суми доходу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ПАТ "Універсал Банк" не надав жодних доказів щодо включення суми анульованого боргу позивача до податкового розрахунку суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь позивача, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено).

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що судами попередніх інстанцій витребовувалися у відповідача або ПАТ "Універсал Банк" докази включення банком суми анульованого боргу позивача до податкового розрахунку суми доходу.

Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, ч. 4 та ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог процесуального законодавства не виконали, що і потягло за собою ухвалення судових рішень, які не відповідають ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160, 167, 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 у справі № 826/14410/14 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.