Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Назарець Д.А.,

представника відповідача Пальцун С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015

у справі № 810/2293/15

за позовом приватного підприємства "ПЕРЕМОГА-ТРЕЙД" (далі - позивач, ПП "ПЕРЕМОГА-ТРЕЙД")

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ПП "ПЕРЕМОГА-ТРЕЙД" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.07.2014 № 0014361502.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за травень 2014 року, результати якої оформлено актом від 17.07.2014 № 204/15-2/33402096, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 200.4, п. 200.6, п. 200.7, п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), що призвело до завищення підприємством значення рядка 23.1 податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2014 року на суму 1 042 535,00 гривень.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 30.07.2014 № 0014361502, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1 042 535,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом) в розмірі 260 633,75 гривні.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом ст. 198 ПК України, якою встановлено порядок формування податкового кредиту, та згідно п. 198.6 якої, у разі, якщо платник податків не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної, набрали чинності з 1 січня 2011 року згідно п. 1 розділу XIX "Прикінцеві та перехідні положення" ПК України (2755-17) та не мають зворотної дії в часі.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.

Так, судами вірно зауважено, що платник податків, у разі підтвердженого податковою накладною придбання товарів/послуг, має право віднести податок на додану вартість з такого придбання до податкового кредиту у податковому періоді, коли відбулось таке придбання. У разі, коли податковий кредит платника податку на додану вартість не перекривається зобов'язаннями з податком на додану вартість цього платника податку, - від'ємне значення з податку на додану вартість при умові фактичної його сплати постачальникам або до Державного бюджету може бути заявлене до бюджетного відшкодування у наспаних податкових періодах.

Положеннями п. 50.1 ст. 50 ПК України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог п. 169.4 ст. 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

В свою чергу, згідно п. 50.2. ст. 50 ПК України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Таким чином, законодавством передбачено право платників податків на самостійне виправлення виявленої помилки, що містяться у раніше поданій податковій декларації, шляхом надіслання уточнюючого розрахунку, протягом 1095 днів.

У ході розгляду справи судами встановлено, що з метою виправлення допущених помилок в декларації з податку на додану вартість за травень 2014 позивачем було подано податковому органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією № 2, що жодним чином спростовано відповідачем, як і не було надано пояснень чи було враховано виправлення в декларації перевіряючими при проведенні перевірки, а у разі неврахування - підстав такого неврахування.

Поряд з цим, судами встановлено, що позивача не було повідомлено про проведення відповідачем камеральної перевірки підприємства, тобто, на момент подання уточнюючої декларацій позивачу не було відомо про проведення такої.

Таким чином, з урахуванням положень наведених норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що не володіючи відомостями щодо проведення камеральної перевірки, позивач не міг застосувати п. 50.2 ст. 50 ПК України, а тому його дії з подання уточнюючої декларації не можуть вважатись протиправними, та мала бути врахована відповідачем в порядку та спосіб, передбачений законодавством, однак, під час розгляду справи податковим органом не надано жодних пояснень щодо поданої позивачем уточнюючої декларації.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задовольнили позовні вимоги ПП "ПЕРЕМОГА-ТРЕЙД".

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 у справі № 810/2293/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.