804/347/16 - 04.10.2017 Прийняття - Юридический Харьков плюс

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Також, відповідач подав касаційну скаргу на додаткову ухвалу суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким звільнити Дніпропетровську ОДПІ від сплати судового збору. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "КФ "Квітень" зареєстровано як юридична особа та перебуває на податковому обліку у відповідача, як платник податків та зборів, у тому числі як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва від 11.07.2001 № 3620142, видами діяльності якого є: код КВЕД 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; код КВЕД 10.72 Виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання (основний); код КВЕД 10.82 Виробництво какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів; код КВЕД 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; код КВЕД 82.92 Пакування; код КВЕД 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 02.12.2015 № 175/22-03/30664064, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у сумі 10 128,00 гривень; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 995 531,00 гривня; пп. 164.1.2 п. 164.1, абз. "г" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України у січні 2014 року, донараховано податку на доходи фізичних осіб у сумі 495,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.12.2015: № 0000032204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 995 531,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 497 765,50 гривень; № 0003692204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 10 128,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 5064,00 гривні; № 0012121701, яким позивачу донараховано суму податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом із доходів платника податку у вигляді заробітної плати за основним платежем у розмірі 495,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 123,75 гривні.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 136.1.1, пп. 136.1.2 п. 136.1 ст. 136 ПК України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи: сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг; суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство - продавець не є платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В даному випадку податковий кредит сформовано по першій події - за датою отримання платником податку товарів, що підтверджується податковими накладними.

Нормами ст. 201 ПК України визначено перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV (996-14) ) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безносередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (z0168-95) (далі - Положення № 88).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення № 88 (z0168-95) , первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.4 Положення № 88 (z0168-95) первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення № 88 (z0168-95) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання товарів, робіт, послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Тобто, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямування її на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг. При цьому результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

У ході розгляду справи судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач (покупець/замовник) мав господарські взаємовідносини з: ТОВ "Група Компаній "Світоч" (постачальник) за договором поставки від 06.06.2013 № 06/6 (поставка електроприладів здійснювалась на умовах ЕХW (Імкотермс 2000) склад постачальника); ТОВ "Євроспецодяг" за договором поставки від 03.01.2014 № 030114 (поставка спеціального одягу для працівників здійснювалась транспортом та за рахунок постачальника на умовах DDP склад покупця (Імкотерм 2000), що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Войцеховича, 67а); ТОВ "Кійопторг" за договором поставки від 02.06.2014 № 07/14-с (поставка товару здійснювалась транспортом та за рахунок постачальника на умовах DDP склад покупця (Імкотерм 2000), що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Войцеховича, 67а); ТОВ "Центровес Плюс" за договорами поставки від 12.01.2014 № 120114 та від 30.05.2013 № 300113 (поставка запчастин та комплектуючих до обладнання, замість тих, які вийшли з ладу), а також за договорами про виконання робіт від 28.01.2014 № 280114, від 17.03.2014 № 170314, від 25.03.2014 № 250114 та від 27.03.2014 № 270214 (ремонт вагів та сервісне обслуговування обладнання).

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичного отримання придбаних товарів (робіт/послуг), позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), калькуляцій по ремонту.

При дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи документів судами встановлено, що такі містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій, мають усі необхідні реквізити, тобто є первинними документами у розумінні у розумінні Закону № 996-XIV (996-14) та ПК України (2755-17) , а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами зазначених правочинів та реальне здійснення спірних господарських операцій за такими, а також підтверджують рух активів за результатами їх здійснення.

Також, судами встановлено, що на момент укладання правочинів та складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні за вказаними операціями.

Водночас, судами вірно встановлено, що придбання у контрагентів товарів (робіт/послуг) було зумовлено здійсненням господарської діяльності підприємства пов'язаної з виробничим процесом позивача, використання яких підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів списання товарно-матеріальних цінностей та актів введення в експлуатацію малоцінних швидкозношувальних предметів.

Разом з тим, судами обґрунтовано не взято до уваги доводи податкового органу щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних,подорожніх листів чи транспортних накладних, оскільки наявність чи відсутність останніх у товариства є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Також, не заслуговують на увагу твердження податкового органу про відсутність у позивача сертифікатів, на підтвердження якості товару, отриманого від контрагентів, оскільки наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 № 28 (z0466-05) затверджено Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, у якому товари, придбані позивачем у вказаних підприємств, відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Стосовно тверджень відповідача про надання позивачем додаткових благ своїм співробітникам, шляхом виплати їм добових за відрядження, в той час як згідно табеля обліку робочого часу вказані працівники були вихідні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності таких, з огляду на наступне.

У ході судового розгляду справи судами встановлено, що у табелі обліку робочого часу були допущені помилки та невірно відмічено працівників, які фактично перебували у відрядженні, як таких, що були вихідні, а фактичне перебування останніх у відрядженні підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями наказів на відрядження на вказаних осіб, звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, посвідчень про відрядження, що містять відмітки щодо прибуття та вибуття з місць відрядження, рахунків, підтвердних документів про понесені у відрядженні витрати, кошторисів, при дослідженні яких судами встановлено використання під час відрядження грошових коштів, отриманих на підставі зазначених в звітах документів, які посвідчують використання коштів підприємства за призначенням.

Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (z0040-05) (далі - Положення № 637), відповідно до п. 2.11 Положення видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

За змістом пп. 170.9.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку: завершує таке відрядження; завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.

Пунктом 7.39 Положення № 637 (z0040-05) визначено, що під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення, тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Положеннями пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 176.2. ст. 172 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що, з урахуванням встановлення факту використання вказаних коштів за призначенням для відрядження, позивачем правомірно не утримано з таких осіб податок на доходи фізичних осіб у вказаній сумі.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задовольнили позовні вимоги ТОВ "КФ "Квітень".

Крім того, колегія суддів дійшла висновку, що в силу положень статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано з власної ініціативи постановлено додаткову ухвалу з вирішення питання щодо судових витрат.

Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що доводи скаржника про неповідомлення судом відповідача про дату та час судового засідання у даній справі з вирішення питання щодо судових витрат є необґрунтованими, оскільки, в оскаржуваному рішенні судом апеляційної інстанції зазначено, що особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що також підтверджується наявними у матеріалах справи судовою повісткою та доказами про надіслання такої засобами електронного зв'язку (по електронній пошті).

Доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

Крім того, при відкритті касаційного провадження ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.08.2016 було відстрочено відповідачу сплату судового збору за подачу касаційної скарги до ухвалення судового рішення у даній справі.

З таких підстав, сума судового збору, що підлягала сплаті відповідачем за подання даної касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 27 163,93 гривні підлягає стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської ОДПІ.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2016, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та додаткову ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2016 у справі № 804/347/16 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області судовий збір у сумі 27 163,93 гривні (двадцять сім тисяч сто шістдесят три гривні 93 копійки) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач УДКCУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030105 "Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075)".

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.