826/1598/15 Про визнання недійсним рішення міської ради Про внесення змін до рішення міської ради "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою міста та внесення змін до деяких рішень міської ради" - 03.10.2017 Прийняття

Громадська організація "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність" (далі - ГО) звернулась до суду з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі - Рада), в якому просила:

визнати рішення відповідача від 04 вересня 2014 року № 62/62 (ra0062023-14) "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.02.2011 № 56/5443 (ra0056023-11) "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" (далі - Рішення № 62/62) таким, що не відповідає ст.ст. 8, 179, 184 Господарського кодексу України, ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 листопада 2013 року № 537 (z2073-13) "Про затвердження Типового договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою" (далі - Типовий договір);

визнати Рішення № 62/62 (ra0062023-14) недійсним із дня його прийняття.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ГО, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення - про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій розглянули цю справу без урахування положень ч. 4 ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу, просив задовольнити її з підстав, викладених в ній, представник Ради заперечив проти задоволення касаційної скарги, рішення судів просив залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що проект регуляторного акту - проект рішення "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року № 56/5443 (ra0056023-11) "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" опубліковано 04 липня 2014 року. Встановлено строк для пропозицій і зауважень: 1 місяць із дня публікування оголошення, тобто до 04 серпня 2014 року.

ГО скористалась наданим їй правом та 17 липня 2014 року надала свої пропозиції та зауваження до рішення відповідача від 24 лютого 2011 року № 56/5443 (ra0056023-11) за вих. № 430.

Відповідачем розглянуто вказані пропозиції та зауваження, а також листом від 28 липня 2014 року № 18655 повідомлено позивача, що в преамбулі рішення № 56/5443 (ra0056023-11) не могли бути враховані Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) та Наказ як такі, що розроблені після прийняття рішення. Внесення змін до преамбули не допускається відповідно до наказу Мін'юсту від 12 квітня 2005 року № 34/5 (z0381-05) .

Відповідачем 04 вересня 2014 року прийнято спірне Рішення 62/62 (ra0062023-14) .

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності Рішення № 62/62 (ra0062023-14) , оскільки таке прийнято у межах повноважень Ради, з дотриманням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) . Крім того, правомірність Рішення № 62/62 (ra0062023-14) установлено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року у справі № 826/15552/14.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції вважає вказані висновки судів передчасними з огляду на таке.

Згідно з п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" (v0007760-13) із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Отже, заявляючи позовні вимоги у цій справі щодо визнання недійсним Рішення № 62/62 (ra0062023-14) , ГО, фактично, просить визнати вказаний акт Ради протиправним, тобто таким, який суперечить ст.ст. 8, 179, 184 Господарського кодексу України, ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Типовому договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об'єктів.

Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об'єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об'єкта благоустрою.

Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації.

Ч. 4 ст. 15 цього Закону установлено, що власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Типовий договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 листопада 2013 року № 537 (z2073-13) затверджено Типовий договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою.

Ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Згідно з п. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Суд погоджується з судами попередніх інстанцій стосовно того, що Типовий договір затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 листопада 2013 року № 537 (z2073-13) , його положення не враховують окремих деталей порядку визначення обсягів пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва і Рада наділена повноваженнями конкретизувати редакцію такого договору. Законом вказане не забороняється. Проте зазначена конкретизація договору не може суперечити положенням Типового договору.

Розглядаючи цю справи та приймаючи рішення по суті спору, суди попередніх інстанцій дослідили процедуру прийняття Рішення № 62/62 (ra0062023-14) як регуляторного акта та дотримання при цьому Радою вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) , встановили наявність у відповідача повноважень щодо прийняття оспорюваного рішення, яким встановлено порядок утримання та експлуатації об'єктів благоустрою, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Водночас, зі змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року у справі № 826/15552/14 вбачається, що судом досліджено лише питання наявності у Ради повноважень щодо прийняття оспорюваного Рішення № 62/62 (ra0062023-14) , яким визначено правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам КАС України (2747-15) відповідають не в повній мірі, оскільки під час вирішення цього спору судами не досліджено та не встановлено, чи приписи Рішення № 62/62 (ra0062023-14) відповідають (не суперечать) положенням ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Типовому договору.

Отже, без з'ясування вказаних обставин та виправлення допущених судами попередніх інстанцій помилок неможливо з'ясувати законність рішення.

Наведені порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій унеможливлюють постановлення законного та обґрунтованого рішення у цій справі, оскільки без їх виправлення неможливо повно, всебічно та об'єктивно дати оцінку спірному рішенню.

Суд касаційної інстанції не має повноважень виправити допущені судами порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Громадська організація "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.