ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14.02.2018
Київ
К/9901/5290/17 справа №820/2137/17
|
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Тацій Л.В., Подобайло З.Г., Григорова А.М. від 12 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі-позивач/ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2015 року №4859.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб вважає незаконним.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року позовні вимоги задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2015 року №4859.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України (2755-17)
щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати у позивача відсутній.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач є власником легкового автомобіля 2011 року випуску із об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а тому у відповідності до положень статті 267 Податкового кодексу України у 2015 році був платником транспортного податку та зобов'язаний його сплачувати.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач посилалась на помилковість позиції суду апеляційної інстанції, оскільки оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені вказаною ухвалою строки відзив на касаційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу LEXUS RX 350, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 3456 куб. см.
10 червня 2015 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №4859, яким на підставі статті 267 Податкового кодексу України визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25000,00 грн.
Колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19)
, яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17)
) було введено новий податок - транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України (2755-17)
з 01 січня 2015 року власники транспортних засобів, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками транспортного податку.
Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України (2755-17)
щодо оподаткування транспортним податком у 2015 році, колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.
Згідно статті 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року (71-19)
, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України (2755-17)
є місцевим податком.
Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР)
та законами України.
Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України (2755-17)
до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.
У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).
Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.
Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19)
, яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також те, що транспортний податок у місті Харькові встановлено рішенням Харківської міської ради від 21 січня 2015 року №1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12 січня 2011 року №126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України (2755-17)
", тобто після 15 липня 2014 року, колегія суддів приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.
Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (v001p710-99)
акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача обов'яку по сплаті транспортного податку за 2015 рік, а тому безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке, на думку колегії суддів, є обґрунтованим та законним.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
Судді:
|
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко
|