820/2415/17 Про визнання протиправними та скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби області про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати недоїмки, та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску - 14.02.2018 Прийняття

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 01.06.2017 №Ф-0000171315 щодо сплати позивачем недоїмки у сумі 13516,03 грн. та рішення №0000731315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.06.2017.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017, позов задоволено: скасовані вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 01.06.2017 №Ф-0000171315 та рішення №0000731315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.06.2017.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст..ст. 7, 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ( Закон № 2464-VI (2464-17) , у редакції, чинній на час виникнення відносин. з приводу прав і обов'язків у яких виник спір), Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (z0508-15) ( зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за N 508/26953 (z0508-15) , далі - Інструкція, у редакції, чинній на час виникнення відносин. з приводу прав і обов'язків у яких виник спір), пунктів 44.6, 44.7 ст 44 Податкового кодексу України (2755-17) , ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) , у редакції. чинній до внесення змін Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147а-19) ). Доводи відповідача зводяться до того, що при вирішенні спору судами були враховані надані позивачем документи, які не були надані під час перевірки, що виключає можливість їх врахування; а також до того, що позивачем було неправильно визначена кількість місяців, протягом яких отримано доход, на суму якого нараховується єдиний внесок.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за наслідками якої складено акт від 18.05.2017 № 3716/20-40/13-15/07/НОМЕР_1, висновки якого стали підставою для прийняття оспорюваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.06.2017 №Ф-0000171315 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.06.2017 №0000731315. Згідно з висновками цього акту, позивачем порушені норми підпункту 1 пункту 1 ст.4, підпункту 1 пункту 2 ст. 6, підпункту 2 пункту 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, підпункту 3 пункту 5 розділу IV Інструкції, зокрема щодо розрахунку середньомісячної суми чистого доходу для обчислення єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за 2015 рік, що призвело до заниження ЄСВ за 2015 рік на 13516,03 грн.

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.06.2017 № Ф-0000171315 про сплату недоїмки в сумі 13516,03 грн. та рішення від 01.06.2017 №0000731315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску, яким застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 2703,21 грн.

У судовому процесі встановлено, що позивач перебуває на загальній системі оподаткування та у податковому обліку за 2015 рік задекларував чистий оподатковуваний доход у сумі 237279,26 грн. При цьому, для визначення бази нарахування ЄСВ позивачем було розподілено цю суму доходу на 9 місяців, в яких ним було отримано дохід, за виключенням січня, серпня та вересня, в яких позивач отримав збиток: 2528,19 грн., 1613,77 грн. та 10734,83 грн. відповідно, а у січені, серпні та вересні при обрахунку ЄСВ позивач виходив із мінімального страхового внеску.

Вказані обставини у судовому процесі не оспорюються, тоді як спір виник щодо правомірності визначення позивачем бази нарахування ЄСВ із розрахунку поділу чистого оподатковуваного доходу на 9 місяців, а не на 12, що і призвело, за висновками відповідача до її заниження.

Відповідно до пункту 177.2 ст. 177 ПК об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

За визначенням пунктів 4 та 5 частини 1 ст. 1 Закону № 2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок; мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Пунктом 4 частини 1 ст. 4 цього Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 цього Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Вказані норми також кореспондуються із нормами підпункту 2 пункту 5 розділу IV Інструкції.

Так, згідно з цим підпунктом встановлено, що обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції: платники, визначені підпунктом 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, враховується кількість календарних місяців, у яких отримано дохід (прибуток).

Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується відповідна ставка, зазначена в пункті 3 розділу III цієї Інструкції.

Платникам, визначеним підпунктом 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які здійснили нарахування єдиного внеску менше мінімального страхового внеску, фіскальні органи надсилають повідомлення-розрахунок за формою згідно з додатком 2 до цієї Інструкції, у якому зазначається розрахунок суми такої доплати, яка підлягала сплаті за результатами підприємницької діяльності за звітний календарний рік.

Застосовуючи вказані правові норми та встановивши у судовому процесі обставини отримання позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік тільки за період з лютого по липень та з жовтня по грудень 2015 року, тобто за 9 місяців, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про правомірність визначення позивачем бази нарахування єдиного внеску із розміру чистого оподатковуваного доходу поділеного на 9 місяців, в яких такий дохід був отриманий, а у місяцях, в яких не був отриманий - із мінімального страхового внеску.

Вказані висновки судами було зроблено на підставі оцінки доданих до матеріалів справи доказів, зокрема: копії витягу із Книги обліку доходів і витрат (а.с. 53-58). Оцінка доказів судами здійснена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Доводи відповідача про оцінку судами документів, які не були отримані під час перевірки спростовуються текстом акту перевірки, в абзаці восьмому сторінки 18 якого (а.с. 29) вказано, що до перевірки були надані виписки банку, прибуткові, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт, книги обліку доходів та витрат та інші. При цьому, конкретного переліку та/або назв документів, які не були надані до перевірки, однак враховані судами, касаційна скарга не містить.

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 - без змін.