Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2016 (колегія суддів у складі: Мазур А.С., Аблова Є.В., Літвінової А.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 (колегія суддів у складі: Шелест С.Б., Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.) у справі № 826/289/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: Верховна Рада України, про визнання протиправним та скасування рішення в частині,

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили ( Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" від 04.11.2010 № 2677-VI (2677-17) , рішенню Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (v007p710-09) ) пункту 4.10 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 № 68/5 (z0745-99) (далі - Тимчасове положення) (чинної редакції) та пункт 4.9 цього положення в редакції, яка була чинною до 25.04.2014, під час дії ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження" (чинна з 25.12.2011). В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що пункти 4.9 та 4.10 Тимчасового положення не відповідають акту вищої юридичної сили - статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", приписами якої по-іншому врегульовано процедуру реалізації майна, на яке звернено стягнення в частині можливої кількості процедур прилюдних торгів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2016 відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2016 змінено, у задоволенні адміністративного позову відмовлено з підстав, викладених у даній постанові.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що з втратою чинності Тимчасового положення залишилось питання його незаконності чи невідповідності правовому акту вищої юридичної сили з 25.12.2011 під час дії статті 62 Закону України "Про виконавче провадження".

Заперечення на касаційну скаргу від відповідача не надходили.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 № 68/5 (z0745-99) , зареєстрованим в Мін'юсті 02.11.1999 за № 745/4038 було затверджене Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Вказане Тимчасове положення було затверджене на виконання статей 61, 66 Закону України "Про виконавче провадження" та до прийняття Законів України "Про порядок проведення прилюдних торгів", "Про здійснення операцій з нерухомим майном", якими пізніше встановлено порядок проведення прилюдних торгів, визначено статус спеціалізованих організацій, на які покладаються функції реалізації нерухомого майна.

03.12.2015 Козелецький районний суд Чернігівської області на підставі оскаржуваного позивачем пункту Тимчасового положення скасував прилюдні торги, за результатами проведення яких позивач набув право власності на земельну ділянку у 2013 році.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність предмету спору, оскільки на момент вирішення справи Тимчасове положення, окремі положення якого оскаржуються, втратило чинність. При цьому, судом першої інстанції не розглянуто та не вирішено питання щодо законності оскаржуваних пунктів 4.9 та 4.10 Тимчасового положення. Натомість, суд, розглянувши заяву позивача про вихід за межі позовних вимог, подану 12.07.2016, вирішив питання щодо інших пунктів вказаного Тимчасового положення, а саме: пунктів 3.3 та 7.3, помилково ототожнивши прохання позивача про вихід за межі позовних вимог із зміною позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав до зміни рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог з інших підстав, виходячи з того, що судом не встановлено не відповідності пунктів 4.9 та 4.10 Тимчасового положення правовому акту вищої юридичної сили, а саме - частині 5 статті 62 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, суд не знайшов підстав для виходу за межі позовних вимог.

Частиною першою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, огляду на наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, позивач звертається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, дійсне (фактичне) порушення відповідачем своїх прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. З необхідністю захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень і визначено завдання адміністративного судочинства.

Право на судовий захист, гарантоване Конституцією України (254к/96-ВР) , закріплене статтею 5 КАС України, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішеннями чи діями суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи.

Наказ Міністерства юстиції України від 27.10.1999 № 68/5 (z0745-99) Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції України від 22.12.2015 № 2710/5 (z1620-15) .

Позивачу на момент розгляду справи у суді першої інстанції було відомо про те, що оспорювані пункти Тимчасового положення втратили чинність.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, тобто предметом оскарження можуть бути тільки акти, які породжують правовідносини, змінюють або припиняють їх.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Тобто необхідними умовами для набуття особою права на судовий захист є: безпосередня участь цієї особи (позивача у справі) в переданих на вирішення до адміністративного суду публічно-правових відносинах; володіння позивачем у цих відносинах певним обсягом прав; здійснення неправомірного зазіхання державою на ці права позивача у спірних правовідносинах, внаслідок чого належні позивачеві права мають бути порушеними. Наявність цих ознак є обов'язковою умовою для одержання особою захисту порушення прав та здійснення державою примусової сили для захисту шляхом прийняття адміністративним судом відповідного рішення.

Таким чином, особа може одержати захист своїх прав в судовому порядку лише в тому випадку, якщо ця особа є учасником відповідних відносин, спір в яких переданий на вирішення суду, і в цих відносинах певним чином були порушені, невизнанні або оспорені права цієї особи. В іншому випадку особа не є носієм порушеного права, а отже, не є суб'єктом права на судовий захист.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення має тягнути за собою відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Проте позивачем не надано обґрунтувань того, що обраний ним спосіб захисту є ефективним та спрямованим на відновлення його порушених прав.

Крім того, судом апеляційної інстанції не було встановлено невідповідності пункту 4.9 Тимчасового положення (у редакції чинній до 24.04.2014) та пункту 4.10 (у редакції чинній з 25.04.2014) правовому акту вищої юридичної сили - Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" від 04.11.2010 № 2677-VI (2677-17) , а саме: частині п'ятій статті 62 Закону України "Про виконавче провадження".

Частина п'ята статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" (зі змінами та доповненнями внесеними згідно Закону № 2677-VI (2677-17) ) передбачає можливість проведення прилюдних торгів у три етапи, а саме: реалізація на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майна, яке виставлено вперше; у разі його нереалізації протягом двох місяців можливість його уцінки, але не більш як на 30 відсотків; та у разі не реалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки, таке майно повторно уціняється, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

У свою чергу, пункт 4.9 Тимчасового положення (у редакції чинній до 24.04.2014) та пункт 4.10 (у редакції чинній з 25.04.2014), передбачає результат проведення торгів, у разі якщо майно не було продане або прилюдні торги не відбулися, а саме зняття такого майна з прилюдних торгів.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище аналізу норм чинного законодавства та обставин справи, встановлених в ході судового розгляду справи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав до їх задоволення.

Отже, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 у справі №826/289/16 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.