Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2014 (головуючий суддя: Марич Є.В.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 (головуючий суддя: Ступакова І.Г., судді: Бітов А.І., Милосердний М.М.)

у справі № 814/1290/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Веселинівський завод СЗМ"

до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ПАТ "Веселинівський завод СЗМ" (далі - позивач, ПАТ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.10.2011 № 0000212301 про донарахування податкового зобов'язання із ПДВ на 202607,50 грн. за основним платежем та 1.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями .

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 21.10.2011 № 0000212301.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.2. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), ст.ст. 7. 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (КАС України, у редакції. чинній до внесення змін Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147а-19) ), та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи ОДПІ зводяться до того, що за наслідками зібраної податкової інформації у контрагента позивача відсутні необхідні умови для здійснення поставки, як-то: відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. а тому не підтверджена фактична поставка. За наслідками якої позивач сформував суми податкового кредиту з ПДВ.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобов`язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 21.10.2011 № 256/2301/446546. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми ст. 185, пункту 198.2 ст. 198 ПК України: занижено податковий кредит за березень 2011 року на загальну суму 202608,00 грн. за нікчемним правочином із поставки від ТОВ "ЗМТК" товару (молоко).

За наслідками перевірки ОДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 21.10.2011 № 0000212301 про донарахування податкового зобов'язання із ПДВ на 202607,50 грн. за основним платежем та 1.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ "ЗМТК" товару (молоко), від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми податкового кредиту у податковому обліку ПДВ за березень 2011 року.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 р. № 408-VІ (408-18) ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавець передбачає реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту за податковими накладними, від ТОВ "ЗМТК", ОДПІ посилається на нікчемність правочину, за наслідками якого така накладна складена. Цей висновок обґрунтовано посиланням на податкову інформацію, наведену в акті перевірки ТОВ "ЗМТК" від 29.04.2011 № 118/23-2/37056519, яка проведена ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, зокрема, щодо відсутності у цього постачальника адміністративно-господарських можливостей для здійснення поставки (основні фонди, трудові ресурси), початок ліквідаційної процедури відносно цього постачальника; відсутністю документів первинного обліку, які б підтверджували факт поставки.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме копій: договору від 01.01.2011 № 4, укладеного між позивачем та ТОВ "ЗМТК", товарно-транспортних накладних, за відсутності з боку контролюючого органу доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність наданих позивачем документів щодо операцій з поставки від ТОВ "ЗМТК" товару, зробили правильний висновок про недоведеність з боку ОДПІ правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту за наслідками господарських операцій із поставки товару від ТОВ "ЗМТК". Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень)

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.