823/1907/15 Про визнання протиправними дії старшого державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби міськрайонного управління юстиції по винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження, скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження - 14.02.2018 Прийняття

за позовом Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" до Уманського міського відділу Державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції, старшого державного виконавця Уманського міського відділу Державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Кравченко М. В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманьпромжитлобуд-2", про визнання протиправними дій та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 25 грудня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Мацедонської В. Е., суддів: Грищенко Т. М., Мельничука В. П.,

30 липня 2015 року ПАТ "БМ Банк" звернулось до суду з позовом до Уманського міського відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції, старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Кравченко М. В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ "Уманьпромжитлобуд-2", у якому просило:

визнати протиправними дії старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Кравченко М. В. по винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження від 22 червня 2015 року № 35209509;

скасувати постанову державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Кравченко М. В. про закінчення виконавчого провадження від 22 червня 2015 року № 35209509.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 19 жовтня 2015 року позов задовольнив:

визнав протиправними дії старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Кравченко М. В. по винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження від 22 червня 2015 року № 35209509;

скасував постанову старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Кравченко М. В. про закінчення виконавчого провадження від 22 червня 2015 року № 35209509.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 грудня 2015 року скасував постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року, а позовну заяву ПАТ "БМ Банк" залишив без розгляду.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав заперечення проти касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 22 червня 2015 року старшим державним виконавцем Уманського міського відділу Державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції Кравченко М. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №35209509 з примусового виконання виконавчого напису № 1556, виданого 19 липня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі і споруди, загальною площею - 6354,0 м.кв, що складається з наступних будівель і споруд: розчинний вузол (літера "Г") площею 342,2 м.кв; склад (літера "Д") площею 177,6 м.кв; прохідна (літера "Е") площею 16,1 м.кв; адміністративна будівля (літера "Ж") площею 1801,2 м.кв; насосна господарської води (літера "М") площею 32,5 м.кв; навіс для піску (літера "О") площею 1277,0 м.кв; компресорна (літера "С") площею 314,3 м.кв; прохідна (літера "Т") площею 34,9 м.кв; щитова (літера "У") площею 10,4 м.кв; столярний цех (літера "Ш") площею 1597,6 м.кв; прорабська (літера "Щ") площею 32,1 м.кв; склад будівельних матеріалів (літера "Ч") площею 718,1 м.кв; № 1 - огорожа, № 2 - ворота; № 3 - ворота; №І-ІV - ґанки, що розташовані за адресою: Черкаська обл., м.Умань, вул.Енергетична, 1-Г, що належить ТОВ "Уманьпромжитлобуд-2"; земельну ділянку, площею 4,5992 га, кадастровий номер 7110800000:03:003:0964, цільове призначення - для виробничих потреб, що розташована за адресою: Черкаська обл., м.Умань, вул. Енергетична, 1-Г, яка належить ТОВ "Уманьпромжитлобуд-2".

Зазначена постанова винесена на підставі пункту 4 частини першої статті 49, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) у зв'язку з визнанням рішенням Уманського міськрайонного суду від 17 грудня 2014 року у справі № 705/1702/14-ц, яке залишено без змін рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2015 року, недійсним договору № 38/3/19032010-DC-1 іпотеки нерухомого майна від 19 березня 2010 року, укладеного між ПАТ "БМ Банк" та ТОВ "Уманьпромжитлобуд-2", на підставі якого 12 липня 2011 року вчинено виконавчий напис приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., пред'явлений до виконання до Уманського міського відділу Державної виконавчої служби Уманського міськрайонного управління юстиції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню як винесена за відсутності законодавчо встановлених на те підстав.

При цьому суд дійшов висновку про те, що позивачем дотримано строк звернення до суду, адже копію оскаржуваної постанови він отримав 24 липня 2015 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із пропуску позивачем строку звернення до суду.

Колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді вважає такий висновок передчасним.

Згідно з частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин на розгляд справи в судах попередніх інстанцій, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин першої, другої статті 181 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

За правилами статті 100 цього ж Кодексу адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Аналіз указаних положень свідчить про те, що залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки при встановленні обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та з'ясування причин пропуску цього строку.

У справі, що розглядається, позивач стверджує, що копію оскаржуваної постанови відповідача про закінчення виконавчого провадження від 22 червня 2015 року він отримав 24 липня 2015 року під час ознайомлення з матеріалами відповідного виконавчого провадження, а з позовом звернувся 30 липня 2015 року, тобто з дотриманням десятиденного строку звернення до суду з позовом цієї категорії.

В аспекті дотримання позивачем строку звернення до суду суд апеляційної інстанції зазначив, що про наявність оскаржуваної постанови позивач повинен був дізнатися 28 червня 2015 року з урахуванням поштового перебігу.

Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов із посиланням на таке:

постанова про закінчення виконавчого провадження скерована на адресу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грек А. В., ТОВ "Уманьпромжитлобуд-2", ПАТ "БМ Банк", Уманської реєстраційної служби Уманського МРУЮ відповідно до супровідного листа від 22 червня 2015 року № 9330-4;

відповідачем до матеріалів справи додано витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції за 2015 рік (ІІ том), в якому за 22 червня 2015 року зареєстрована вихідна кореспонденція на адресу Київського міського нотаріального округу, ТОВ "Уманьпромжитлобуд-2", ПАТ "БМ Банк";

відповідачем надано витяг реєстру на відправлення рекомендованої кореспонденції за 2015 рік (І том), згідно з яким 22 червня 2015 року рекомендованою кореспонденцією на адресу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грек А. В. та ПАТ "БМ Банк" направлялось відправлення за вихідним номером 9330-4. Відповідно до списку № 1070 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих на адресу позивача ПАТ "БМ Банк" 22 червня 2015 року відправлений рекомендований лист, що засвідчено відтиском поштового штемпелю відділення "Укрпошти", підтверджено розрахунковим документом;

ТОВ "Уманьпромжитлобуд-2" надано копію конверту, відправленого відповідачем з копією постанови про закінчення виконавчого провадження, що містить відтиск поштового штемпелю 22 червня 2015 року, що, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що державним виконавцем повністю дотримано вимоги закону щодо направлення копії постанови про закінчення виконавчого провадження, в тому числі і на адресу стягувача (позивача).

Верховний Суд вважає такі висновки зробленими на підставі опосередкованих доказів і припущень, адже наявні в матеріалах справи копії журналу вихідної кореспонденції та супровідного листа не можуть бути самостійним доказом направлення поштового відправлення у певну дату та, відповідно, отримання такого відправлення адресатом. У свою чергу, журнал вихідної рекомендованої кореспонденції та список згрупованих відправлень не дають можливості ідентифікувати відповідні поштові відправлення та викликають сумнів, адже в силу вимог статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) постанови про закінчення виконавчого провадження направляються простою кореспонденцією. В матеріалах відсутні допустимі докази, які підтверджують направлення оскаржуваної постанови на адресу позивача саме 22 червня 2015 року, а також щодо отримання такої постанови в певну дату.

За таких обставин Верховний Суд не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивач повинен був дізнатися про наявність оскаржуваної постанови саме 28 червня 2015 року.

Такий висновок потягнув порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі "Іліан проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

За змістом частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.