Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Заїки М.М.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ВІАНА ЛТД", ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування постанови,

В листопаді 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернулось до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 10.11.2015 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 27.07.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 1312, про звернення стягнення на об'єкти нерухомості, що є предметом іпотеки, для задоволення вимог стягувача в сумі 4 228 383,96 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.12.2015 р. позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016 р. постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 27.07.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. вчинено виконавчий напис за № 1312 про звернення стягнення на наступне нерухоме майно:

- нежитлову будівлю, склад АДРЕСА_2, що належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю Фірма "ВІАНА ЛТД";

- домоволодіння № 52-а та земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_3, що належать на праві власності ОСОБА_4;

- чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5.

Зазначений виконавчий напис ПАТ "Укрсоцбанк" було пред'явлено до виконання до органу Державної виконавчої служби України, проте 10.11.2015 р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 49259220 на підставі п.6 ч.1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам ч.2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки в останньому зазначено два боржника.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність у державного виконавця підстав для винесення оскаржуваної постанови від 10.11.2015 р. з огляду на нерозповсюдження положень ч.2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606) на порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів.

Суд же апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, прийшов до протилежного висновку, а тому, беручи до уваги положення ст. 89 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 р. № 3425-XII (далі - Закон № 3425) та п.7.4, п.7.5, п.8 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (z0282-12) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 р. за № 282/20595 (z0282-12) (далі - Порядок № 296/5), зазначив про законність винесеної державним виконавцем постанови про відмову в відкритті виконавчого провадження.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон № 606 (606-14) , відповідно до ст.1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За змістом ч.1 та ч.2 ст.11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом же 9 частини 3 статті 11 та частиною 2 статті 34 Закону № 606 державному виконавцю надано право у процесі здійснення виконавчого провадження звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз'яснення змісту документа.

Згідно із ч.1 та п.4 ч.2 ст.17 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом; відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі написи нотаріусів.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження передбачені ст.26 Закону № 606 й, зокрема, відповідно до п.6 її ч.1 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Так, відповідно до ч.1 ст.18 Закону № 606 у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

При цьому, зміст виконавчого напису передбачено ст.89 Закону № 3425, а порядок стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом, звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, умови вчинення виконавчого напису, зміст виконавчого напису, викладення виконавчого напису, обрахування розміру суми стягнення, дослідження доказів при вчиненні виконавчого напису, порядок стягнення за виконавчим написом та строк пред'явлення виконавчого напису до виконання врегульовано главою 16 Порядку № 296/5 (z0282-12) .

Так, відповідно до п.4 глави 16 Порядку № 296/5 (z0282-12) виконавчий напис має містити: дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та місце проживання (місцезнаходження) стягувача; найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, суму державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, під яким виконавчий напис зареєстровано; дату набрання чинності виконавчим написом; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання; підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, скріплений печаткою; інші відомості, передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, як державний виконавець в оскаржуваній постанові, так і суд апеляційної інстанції в своєму рішенні зазначили про невідповідність виконавчого напису, вчиненого 27.07.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 1312, вимогам ч.2 ст.18 Закону № 606, за змістом якої у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Проте, зазначені приписи Закону № 606 (606-14) регулюють питання змісту виконавчих документів, видаваємих на виконання судового рішення, ухваленого на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, та не стосуються змісту та форми виконавчих написів нотаріусів й до такого висновку прийшов і суд першої інстанції.

Крім того, посилання державного виконавця та апеляційного суду на п.7.4 та п.7.5 Порядку № 296/5 (z0282-12) , за змістом яких при вчиненні кількох виконавчих написів за документами, що встановлюють заборгованість однакової форми, копія кожного окремого зобов'язання не вимагається; у таких випадках у матеріалах нотаріальної справи залишаються одна копія документа, що встановлює заборгованість (на одного з боржників), і список боржників, на стягнення боргу з яких вчинені виконавчі написи, із зазначенням повної назви та адреси боржників, строку платежу, суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, а в необхідних випадках й інших даних; стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника окремо відповідно до списку, також є помилковими, оскільки останні визначають порядок вчинення виконавчих написів в разі наявності декількох документів, що встановлюють заборгованість однакової форми (у даному випадку - окремих договорів іпотеки на кожний об'єкт нерухомості, що передавались в іпотеку для забезпечення виконання основного зобов'язання).

Також слід вказати й на невідповідність вступної частини оскаржуваної постанови державного виконавця від 10.11.2015 р. змісту виконавчого напису нотаріуса, з приводу примусового виконання якого останню й було винесено, враховуючи, що у виконавчому написі зазначено про необхідність звернення стягнення на три об'єкти нерухомості, тоді як постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження винесена лише щодо двох із них.

До того ж, сама зазначена постанова в своєму тексті містить певні суперечності, оскільки у її вступній частині державний виконавець боржником за виконавчим написом нотаріуса визначив саме Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ВІАНА ЛТД", тоді як в її описовій частині зазначає про те, що боржниками за виконавчим документом є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (хоча у виконавчому написі вказівка на визначення статусу останніх як боржників відсутня).

Водночас, виходячи зі змісту спірних правовідносин, суд першої інстанції безпідставно застосував до них приписи ч.5 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 р. № 898-IV, якими передбачено, що якщо предметом іпотеки є об'єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

Що ж до посилань суду на те, що у вступній частині оскаржуваної постанови від 10.11.2015 р. зазначено, що вона винесена головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Колпаковим В.О., тоді як підписана вона головним державним виконавцем цього ж підрозділу Григоренком М.Ю., то такі розбіжності є технічною помилкою (про що зазначав відповідач в апеляційній скарзі) та за умови правильності і законності постанови як такою могли бути усунені в порядку ч.3 ст.83 Закону № 606.

Беручи до уваги все наведене в сукупності, колегія суддів вважає, що, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дав правильну правову оцінку обставинам у справі й дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року скасувати, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .