814/2946/14 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, -

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 17.09.2014 року № 0016062201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку з податку на додану вартість (ПДВ) за основним платежем на суму 571 585,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 285 793,00 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що, з урахуванням досліджених у судовому процесі договорів, у межах яких між позивачем та його контрагентами були вчинені господарські операції, належним чином оформлених первинних документів, складених за наслідками цих операцій, наявності у контрагентів Товариства господарської та податкової правосуб'єктності на момент вчинення спірних операцій та відсутності з боку контролюючого органу доказів щодо фактичної неможливості контрагентами позивача виконання спірних договорів, які є лише припущеннями та не доведені належними доказами, а отже позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит за такими господарськими операціями.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 09.09.2014 року № 703/14-03-22-01/35472893 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 198.3, ст. 198, п. 200 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 571 585,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції з придбання робіт та послуг в межах договорів про надання транспортних послуг та послуг з монтажу офісних перетинок зі скла (договір підряду), укладених з контрагентами ТОВ "Продмаркет 2012" та Спільною фірмою "Саланг" у формі господарського ТОВ, фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки, в ході проведення перевірки позивачем не надано товарно - транспортні накладні, що підтверджували б факт транспортування товару, а надані акти здачі - прийняття робіт є неналежно оформленими, оскільки не містять інформації щодо фактичних обсягів виконаних робіт, конкретизації змісту господарської операції, кількість виконавців та витраченого часу. Також, контролюючий орган зазначає, що контрагенти не мають достатніх трудових та матеріальних ресурсів (основних фондів, складських офісних приміщень, транспортних засобів) для проведення відповідної фінансово - господарської діяльності, ТОВ "Продмаркет 2012" відсутнє за своїм місцезнаходженням. Як на підставу таких висновків контролюючий орган посилається на податкову інформацію, отриману в результаті здійснення заходів податкового контролю, зокрема використані результати податкових перевірок зазначених контрагентів.

Таким чином, враховуючи вищезазначене контролюючий орган дійшов висновку, що вчинені позивачем господарські операції з придбання робіт та послуг не спричинили реальних правових наслідків, що виключає право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ за такими господарськими операціями.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту. Не є таким критерієм також і місце знаходження платника податку (контрагента), а відповідно і інформація про відсутність останнього за таким місцезнаходженням.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання (отримання) робіт та послуг, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , первинних документів: договори, специфікації, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), звіти по транспортним перевезенням, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи, товарно - транспортні накладні.

Крім того, як вбачається з актів здачі-приймання робіт (надання послуг) в них відображено таблицю з найменуванням місць, до яких здійснювались перевезення товарів транспортними засобами, найменування товарів, вартість послуг, кількість перевезеної ваги, кілометражна ціна та загальна сума за кожну дату перевезення, що спростовує твердження контролюючого органу про відсутність у вказаних актах конкретизації змісту проведених господарських операцій.

Отримані позивачем послуги з перевезення безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а саме для здійснення поставки продукції контрагентам - покупцям, що підтверджується наданими податковими накладними та договорами, відповідно яких позивач має обов'язки з доставки проданого товару.

Також суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Безпідставними є посилання скаржника на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки такі товарно - транспортні накладні були надані позивачем до суду під час розгляду справи. Крім того, відсутність товарно-транспортних накладних при наявності інших первинних документів не може бути беззаперечним доказом відсутності факту реальності здійснених господарських операцій.

Позивачем до суду також надано дозвіл № 116.12.35-45.21.1, що виданий Спільній фірмі "САЛАНГ" у формі ТОВ, про можливість виконувати роботи підвищеної небезпеки при будівництві будівель, зведення, монтаж і демонтаж будинків, споруд, зміцнення їх аварійних частин; зварювальні роботи, тощо, а в підтвердження того, що приміщення в якому проведено роботи по монтажу перетинок із скла за адресою м. Кіровоград, вул.Генерала Родимцева, буд, 89, використовується Товариством у власній господарській діяльності, а саме в якості офісного приміщення, позивачем було надано повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність Форми № 20-ОПП, у відповідності до якого приміщення за вказаною адресою, використовується позивачем в якості офісу, договір про доставку поштових відправлень та періодичних видань на зазначену адресу офісного приміщення, а також акти здачі-прийняття робіт з монтажу обладнання системи короля доступу, які містяться в матеріалах справи.

Також судами під час прийняття рішень враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення правочинів та проведення господарських операцій, зокрема, контрагенти позивача, як і сам позивач, на момент укладення договорів та оформлення первинних документів були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Таким чином, оцінивши з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності докази, надані позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних його податкового обліку, та з огляду на відсутність доказів з боку контролюючого орану щодо підтвердження обізнаності позивача про порушення контрагентами податкового законодавства чи-то сприяння їм в цьому, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справі № 814/2946/14 - залишити без змін.