686/15922/16-ц Про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - 10.07.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Спірідонової Т. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1, в якому проживали її син ОСОБА_4 разом з дружиною ОСОБА_2 В будинку зареєстровані ОСОБА_2, та її донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 син позивача, ОСОБА_4 помер. ОСОБА_2 після придбання квартири її донькою ОСОБА_3 в 2010 році, в житловому будинку не проживають, витрат по утриманню житлового будинку не несуть.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком.

У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про вселення у житловий будинок.

Позов мотивовано тим, що, з 1996 року вона проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в спірному житловому будинку. Зареєструвалася в даному будинку після реєстрації шлюбу з чоловіком ОСОБА_4 в 2002 році. Відповідач відмовляється та не впускає її у належний їй будинок.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні нею житловим приміщенням та вселити її у житловий будинок.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про вселення у житловий будинок об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 рокупозов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 . В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 про вселення у житловий будинок відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_2 не була членом сім`ї власника спірного житлового будинку тому, що не проживала разом з ОСОБА_1, не вела з нею спільного господарства. Позивач, як власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 не набули самостійного права на житловий будинок, внаслідок чого, після добровільного звільнення будинку на вимогу власника, вони втратили право користування ним. У зв`язку з цим, не підлягає задоволенню позов ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року до закінчення касаційного розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_2 користуватися спірним будинком. Крім того, до суду першої інстанції нею подано клопотання про перенесення дати розгляду справи, разом з тим суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, чим позбавив її права надати докази законності проживання у спірному будинку.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в яких вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Спірний житловий будинок поділено на три самостійні частини з окремими виходами з них, в яких проживали окремо: власник будинку ОСОБА_1, її син ОСОБА_4 зі своєю дружиною ОСОБА_2, та син власниці будинку ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 року син власника житлового будинку ОСОБА_4 помер (а.с. 6).

У 1996 року ОСОБА_2, за згодою ОСОБА_1, вселилися у спірний житловий будинок як дружина її сина ОСОБА_4 . У 2002 році ОСОБА_2 була зареєстрована в зазначеному будинку. Надалі за місцем проживання ОСОБА_2 була зареєстрована її донька ОСОБА_3 1988 року народження, яка в спірному житловому будинку постійно фактично не проживала.

В 2010 році ОСОБА_2 залишила житловий будинок, з того часу вона та її донька ОСОБА_3 не проживають в будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовляються добровільно знятись з реєстрації у спірному житловому будинку.

Відповідно до акта приймання-передачі квартири від 25 грудня 2009 року № 7/1-049 квартира АДРЕСА_2 Грузевицькою сільською радою Хмельницького району Хмельницької області передавалась для оформлення права власності ОСОБА_3 (а.с. 57).

Згідно з актом виконкому Хмельницької міської ради від 12 травня 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 не проживають в будинку АДРЕСА_1 з 2010 року, з моменту придбання власної квартири (а.с. 9).

Відповідно до актів комітету самоорганізації населення мікрорайону Гречани м. Хмельницького від 12 травня 2016 року, 16, 17 березня 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 не проживають в спірному житловому будинку з 2010 року, з моменту придбання власної квартири (а.с. 88-90).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме дружина, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Виникнення у членів сім`ї сина власника будинку права користування цим будинком є похідним від виникнення у сина позивача права користування будинком, тобто зі смертю ОСОБА_4 припинилось право членів його сім`ї на користування будинком позивача.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в зустрічному позові ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були членами сім`ї позивача ОСОБА_1 в розумінні частини четвертої статті 156, частини другої статті 64 ЖК Української РСР та частини другої статті 3 СК України, оскільки вони не проживали разом з позивачем, не вели з нею спільного господарства та не були пов`язані спільним побутом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване по суті рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо розгляду справи у суді першої інстанції за відсутності ОСОБА_2, яка подала заяву про відкладення розгляду справи не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення. ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Положення статті 307 ЦПК України 2004 року не дають апеляційному суду повноважень щодо скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд з підстав відсутності позивача під час судового засідання. У такому разі нормами ЦПК України (1618-15) 2004 року передбачено можливість довести свої доводи і твердження безпосередньо в суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_2 скористалася цим правом, подавши апеляційну скаргу та докази, які апеляційний суд належним чином оцінив.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення постановленні без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року. Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, частиною третьою статті 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.