Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, третя особа Звенигородський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУ НП в Черкаській області), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - УМВС України в Черкаській області), третя особа Звенигородський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - Звенигородський РВ УМВС України в Черкаській області), в якому просив скасувати наказ УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 312 о/с в частині звільнення позивача у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого Слідчого відділення Звенигородського РВ (з обслуговування Звенигородського району та м. Ватутіне) УМВС України в Черкаській області; поновити позивача на посаді старшого слідчого Звенигородського відділу ГУ НП в Черкаській області; стягнути з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішенням, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з серпня 2004 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 18 липня 2013 року працював на посаді старшого слідчого Слідчого відділення Звенигородського РВ (з обслуговування Звенигородського району та м. Ватутіне) УМВС України в Черкаській області.

Наказом УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 312 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування та поновлення на посаді старшого слідчого Звенигородського відділу ГУ НП в Черкаській області.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , зокрема, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон України "Про Національну поліцію" (580-19) опублікований в Голосі України 06 серпня 2015 року № 141-142, і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Так, пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно пунктів 9, 10 "Прикінцеві та перехідні положення" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність доказів того, що з 06 серпня 2015 року до 06 листопада 2015 року позивач виявив бажання на прийняття його на службу до поліції, що свідчить про невикористання позивачем свого права на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, а отже не підтвердив свою згоду проходити подальшу службу в поліції.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного наказу від 06 листопада 2015 року № 312 о/с про звільнення ОСОБА_2 із посади старшого слідчого Слідчого відділення Звенигородського РВ (з обслуговування Звенигородського району та м. Ватутіне) УМВС України в Черкаській області.

Враховуючи зазначені обставини суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_2 про скасування зазначеного наказу та поновлення на посаді старшого слідчого Звенигородського відділу ГУ НП в Черкаській області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, третя особа Звенигородський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .