298/890/15-ц Про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування матеріальної і моральної шкоди - 03.07.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 23 лютого 2016 року у складі судді Чепурнова В. О. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 20 липня 2016 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Ігнатюка Б. Ю., Кеміня М. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 04 серпня 2015 року до чергової частини Перечинського районного відділу (з обслуговування Перечинського та Великоберезнянського районів) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області надійшло повідомлення від ОСОБА_4 з приводу того, що ОСОБА_1 постійно ображає її нецензурними словами. Перевіркою, яка була проведена на підставі повідомлення ОСОБА_4, було встановлено, що у діях ОСОБА_1 відсутні ознаки кримінального правопорушення, оскільки обставини, вказані заявником, не знайшли свого підтвердження, між сторонами існує давній конфлікт з приводу визначення межі земельних ділянок.

Вказане свідчить, що заява ОСОБА_4 до правоохоронних органів була заздалегідь безпідставною і містила неправдиві відомості.

Крім того, 05 серпня 2015 року ОСОБА_3 направила за місцем її роботи, а саме до Управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області, заяву, в якій зазначила, що ОСОБА_1 03 серпня 2015 року зі службового телефону зателефонувала її діду ОСОБА_6 та почала ображати його та бабу заявника - ОСОБА_7, висловлюючись, при цьому, нецензурно. Також ОСОБА_3 у заяві повідомила, що ОСОБА_1 04 серпня 2015 року після повернення з роботи, нецензурно сварилася і погрожувала їй та сусідці ОСОБА_4, у зв`язку з чим було зроблено відповідне повідомлення до правоохоронних органів.

За заявою ОСОБА_3 Управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області було проведено службову перевірку, якою встановлено, що 03 серпня 2015 року ОСОБА_1 перебувала на чергуванні та не здійснювала дзвінків зі службового телефону за номером, зазначеним ОСОБА_3 .

З приводу обставин, які, за твердженням ОСОБА_3, мали місце 04 серпня 2015 року і полягали в тому, що після повернення ОСОБА_1 з роботи вона з чоловіком ображали її та ОСОБА_4 нецензурними словами, правоохоронними органами ніяких протоколів не складено.

Отже, звернення ОСОБА_3 від 05 серпня 2015 року також було незаконним і безпідставним.

Вказаними безпідставними зверненнями ОСОБА_4 і ОСОБА_3 принижують її честь і гідність та завдають моральної шкоди. Внаслідок її приниження, ототожнення зі злочинцем, зменшення через це рівня поваги у суспільстві, приниження авторитету на роботі, де вона працює диспетчером державної пожежно-рятувальної частини, вона зазнала психічних і моральних страждань. Через сильні душевні хвилювання у неї погіршився стан здоров`я, підвищився кров`яний тиск і стався серцевий напад. Зазначене призвело до вимушених матеріальних витрат, пов`язаних з оплатою лікування у розмірі 1 130,43 грн та проїздом до лікарні у розмірі 479,90 грн.

З урахуванням наявності факту приниження честі, гідності та ділової репутації, факту розповсюдження негативної інформації, яка є недостовірною, і необхідністю відновлення своїх прав внаслідок поширення цієї інформації ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 40 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 1 610,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 500,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 45,67 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач працює на посаді диспетчера Другої державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області, має звання рядового служби цивільного захисту. Рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (v008p710-03) визначено, що звернення громадян до правоохоронних органів, що містять відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, яка, реалізуючи свої конституційні права, звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення особою відносно неї правопорушення.

Повідомлення ОСОБА_3 у заяві від 05 серпня 2015 року до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про здійснення ОСОБА_1 телефонних дзвінків з робочого телефону стосуються службової діяльності позивача. У ході службової перевірки зазначені обставини не знайшли свого підтвердження. З урахуванням вказаного суд вважав, що таке повідомлення не може вважатися поширенням відомостей, які принижують честь, гідність або завдають шкоди інтересам ОСОБА_1 . Разом з тим, посилання ОСОБА_3 про існування між сторонами особистого побутового конфлікту, а також висловлення у зв`язку з цим відносно позивача негативної інформації є поширенням недостовірної інформації стосовно особистого (сімейного) життя службової особи ОСОБА_8 . На підставі вказаного та з урахуванням обсягу і характеру душевних страждань, яких зазнала ОСОБА_1 внаслідок поширення відносно неї недостовірних відомостей, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову і стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Підстави для відшкодування ОСОБА_1 матеріальної шкоди відсутні, оскільки остання не надала суду належних і допустимих доказів того, що її захворювання перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з діями відповідачів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задоволено.

Рішення Перечинського районного суду від 23 лютого 2016 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1 875,70 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що звертаючись до органу внутрішніх справ із заявою щодо неправомірних, як вона вважала, дій ОСОБА_1, ОСОБА_4 реалізувала своє конституційне право на звернення до правоохоронного органу із повідомленням про такі неправомірні дії, вчинені щодо неї та члена її сім`ї, з метою їх перевірки та правової оцінки відповідно до компетенції цього органу. Та обставина, що у ході перевірки відповідна інформація, що була повідомлена особою у наведений спосіб, не знайшла свого підтвердження, не може бути підставою для задоволення позову. Дії ОСОБА_4 є правомірними, а тому не можуть кваліфікуватися як поширення недостовірної інформації.

Звернення ОСОБА_3 із заявою за місцем проходження служби ОСОБА_1 також відповідає вимогам закону щодо питання дотримання державним службовцем, рядовим служби цивільного захисту дисципліни, як під час виконання службових обов`язків, так й у позаслужбовий час. ОСОБА_3 у заяві вказувала на порушення на її переконання неправомірними діями позивача її немайнових прав, вчиненими на службі та поза нею, на захист яких вона повинна була вживати відповідних заходів.

Таким чином, дії відповідачів є правомірними, фактів поширення ними негативної інформації з приводу позивача не встановлено. Отже, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає, оскільки особа не може бути притягнута до цивільно-правової відповідальності за реалізацію права на звернення до органів влади, що мали місце у даному випадку і перевірялися в установленому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 06 червня 2019 року № 609/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відомості, зазначені ОСОБА_4 у заяві від 04 серпня 2015 року до Перечинського районного відділу (з обслуговування Перечинського та Великоберезнянського районів) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та ОСОБА_3 від 05 серпня 2015 року до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області, не знайшли свого підтвердження, отже є такими, що принижують її честь, гідність та ділову репутацію. Крім того, у цих заявах відповідачами було поширено неправдиву інформацію з приводу особистого життя позивача, що є підставою для задоволення позову.

Заперечення на касаційну скаргу відповідачами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з квітня 2014 року працює на посаді диспетчера Другої державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій уЗакарпатській області, має звання рядового служби цивільного захисту та з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів від 11 липня 2013 року № 593 "Про затвердження положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу" перебуває на державній службі.

Згідно з висновком про результати проведення перевірки за рапортом чергового Перечинського районного відділу (з обслуговування Перечинського та Великоберезнянського районів) Управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області, затвердженим начальником цього відділу, 04 серпня 2015 року ОСОБА_4 за телефонним номером " НОМЕР_1 " просила вжити заходів до ОСОБА_1, яка постійно ображає її нецензурними словами. Працівники слідчо-оперативної групи, яка прибула за викликом, провели перевірку обставин, зазначених ОСОБА_4, та дійшли висновку про те, що такого конфлікту не могло бути, тому подальший розгляд повідомлення був припинений.

05 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській областіі просила вжити заходів до працівника ОСОБА_1, яка 03 серпня 2015 року зателефонувала на номер НОМЕР_2, який належить її дідусю ОСОБА_6, та ображала його нецензурними висловами, потім телефон взяла її бабуся - ОСОБА_7, яку ОСОБА_1 також почала ображати. Заявник стверджувала, що ОСОБА_1 у цей час перебувала на роботі і ухилялася від виконання своїх посадових обов`язків, займала телефонну лінію, на яку могли б у цей час телефонувати з приводу надзвичайної ситуації. Крім цього, ОСОБА_3 повідомила, що 04 серпня 2015 року ОСОБА_1 і її чоловік ОСОБА_9, повернувшись з роботи, протягом дня ображали та погрожували їй та ОСОБА_4 . Була викликана оперативна група міліції, яка склала протоколи з приводу дій ОСОБА_1 та її чоловіка. На підставі вказаного просила вжити до ОСОБА_1 відповідні заходи, оскільки такі особи не можуть працювати в органі цивільного захисту.

Перевіривши заяву ОСОБА_3, начальник Другої державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області листом від 25 серпня 2015 року повідомив заявника, що 03 серпня 2015 року ОСОБА_1 не телефонувала зі службового телефону її батькам за номером зазначеним у заяві, а з приводу складених працівниками правоохоронних органів відносно ОСОБА_1 протоколів, то зі слів останньої такі не складалися.

У період з 07 по 14 серпня 2015 року ОСОБА_1 перебувала на лікуванні (загальне захворювання), у тому числі, проходила обстеження в кардіологічному диспансері у м. Ужгороді.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У пункті 18 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України також роз`яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Таким чином, під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу (435-15) 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до "нового" Цивільного кодексу (435-15) 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (v_001700-09) (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сірик проти України", (Siryk v. Ukraine, № 6428/07, 37)).

Згідно з частинами першою, шостою статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Закон України "Про Дисциплінарний статут служби цивільного захисту" (1068-17) вимагає від службовця, серед іншого, з гідністю та честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у додержанні етичних норм поведінки, утримуватися від порушень громадського порядку; порушенням службової дисципліни є, зокрема, дії, що ганьблять або дискредитують особу як представника служби цивільного захисту. Державний службовець повинен не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця (стаття 5 зазначеного Закону).

Установивши, що інформація, яку позивач вважає недостовірною, такою, що принижує її честі, гідність та ділову репутацію, була надана ОСОБА_4 у заяві від 04 серпня 2015 року до Перечинського районного відділу (з обслуговування Перечинського та Великоберезнянського районів) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки вказані дії, здійснені відповідачем, не є поширенням недостовірної інформації щодо позивача. Надання відповідачем правоохоронним органам інформації, що містить певні відомості про позивача, повідомлені не з метою поширення негативної інформації про ОСОБА_1, а з метою її перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами в установленому законом порядку. Фактично ОСОБА_4 реалізувала своє конституційне право на звернення до правоохоронного органу із повідомленням про неправомірні дії, вчинені щодо неї та члена її сім`ї, з метою їх перевірки та правової оцінки відповідно до компетенції цього органу. Доказів того, що метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації позивачем не надано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ухвалюючи у цій частині нове рішення, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що звернення останньої із заявою за місцем проходження служби ОСОБА_1 відповідає вимогам Закону України "Про Дисциплінарний статут служби цивільного захисту" (1068-17) щодо питання дотримання державним службовцем, рядовим служби цивільного захисту дисципліни, як під час виконання службових обов`язків, так й у позаслужбовий час. ОСОБА_3 у заяві вказувала на порушення на її переконання неправомірними діями позивача її немайнових прав, вчиненими позивачем на службі та поза нею, на захист яких вона повинна була вжити відповідних заходів.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції в нескасованій частині та суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що дії відповідачів є правомірними, фактів поширення ними негативної інформації з приводу позивача не встановлено.

Отже, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди немає, оскільки особа не може бути притягнута до цивільно-правової відповідальності за реалізацію права на звернення до органів влади, що мали місце у даному випадку і перевірялися в установленому законом порядку.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, № 49684/99, 2)).

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.