Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Гончар Л.Я.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року

у справі № 759/15342/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації,

третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації,

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Управління праці), третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління праці щодо відмови ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни; зобов'язано Управління праці встановити позивачу статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції надав неправильну правову оцінку встановленим обставинам справи.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Управління праці просило залишити таку без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Доводи заперечення мотивовані тим, що, на думку відповідача, положення п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не поширюються на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складів підприємств, установ та організацій.

У своїх поясненнях Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації просив касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, оскільки такий належить до осіб, які мають право на встановлення їм статусу інваліда війни, що підтверджено належними документами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги відповідно до ст. 220 КАС України, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою НОМЕР_2 від 20 січня 2004 року. Позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 14 травня 2007 року, причина інвалідності - робота з ліквідації ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 016656 від 15 травня 2007 року.

Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії № 1153-4825 від 22 червня 2001 року щодо встановлення причинного зв'язку інвалідності та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, захворювання позивача пов'язане з роботами з ліквідації наслідків аварій на ЧАЕС.

З 14 по 31 жовтня 1987 року позивач був безпосередньо зайнятий на роботах, які давали право на державну пенсію на пільгових умовах, працював в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Наведена обставина підтверджується довідкою Українського державного науково-виробничого інституту зйомок міст та геоінформатики ім. А.В. Шаха (УКРГЕОІНФОРМ) № 102 від 28 січня 2004 року.

Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації інформаційною довідкою № 011-14/1852-5 від 17 жовтня 2016 року повідомив позивача, що у відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986 року, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 року № 01, від 30.04.1986 року № 2, від 04.05.1986 року № 16, від 19.05.1986 року № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

В ДП "Укргеоінформ" відсутня інформація про створення в 1986 - 1987 роках формування Цивільної оборони та залучення позивача до складу такого формування, що підтверджується листом ДП "Укргеоінформ" № 5/7-805 від 17 жовтня 2016 року.

Листом Управління праці № 13748/35-01/22 від 31 жовтня 2016 року позивачу відмовлено у видачі посвідчення інваліда війни як особі, що брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, у зв'язку з відсутністю в наданих позивачем копіях документів інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) про залучення позивача до складу такого формування.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у встановленні позивачу статус інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни через відсутність інформації про розпорядчий документ за лінією Цивільної оборони є незаконною. Позивач був залучений до складу формувань цивільної оборони при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідними документами, а тому позивач є особою, яка має право на отримання посвідчення інваліда війни на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, оскільки докази на підтвердження фактичної участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони або виконання ОСОБА_2 робіт, віднесених до завдань Цивільної оборони, у справі відсутні; у ДП "Укргеоінформ" відсутня інформація про створення в 1986-1987 роках формування Цивільної оборони та залучення позивача до складу такого формування.

Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни регулює Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (302-94-п) (далі - Положення). Згідно з п. 2 вказаного Положення, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності (п. 10 Положення). "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина (п. 7 Положення).

Таким чином, документом, на підставі якого видається посвідчення інваліда війни, є довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Такий документ позивач до Управління праці надав.

Стосовно доведення позивачем його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, суд виходить з такого.

Як установлено судами, Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Згідно з положеннями ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на те, що позивач належав до вказаного переліку громадян, а розпорядчі документи з питань цивільної оборони підприємств, які б підтверджували направлення ОСОБА_2 на відповідні роботи саме у складі формувань Цивільної оборони, на ДП "Укргеоінформ" не збереглися, проте до таких формувань зараховувались усі громадяни СРСР на всіх об'єктах народного господарства в обов'язковому порядку, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 був направлений ДП "Укргеоінформ" на відповідні роботи з ліквідації наслідків ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони від вказаного підприємства.

Беручи до уваги викладене, суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 має право на встановлення йому статусу інваліда війни відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з видачею йому відповідного посвідчення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо протиправності відмови відповідача та наявності підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року скасувати, а постанову Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.