Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Рецебуринський Ю.Й., Штульман І.В.,

секретар судового засідання: Іванова Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014р. у справі за його позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Центральний госпіталь Міністерства внутрішніх справ України про поновлення на публічній службі, -

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання нечинним та скасування наказу МВС від 09.07.2013р. № 604 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ; поновлення на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника гінекологічного відділення Центрального госпіталю МВС - лікаря; стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що відповідач незаконно його звільнив в період тимчасової непрацездатності.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 р., в задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника гінекологічного відділення Центрального госпіталю МВС - лікаря у званні майора (т. 1, а.с. 164).

Наказом МВС від 14.06.2013 р. № 972 (т. 1, а.с. 157-159) за порушення службової дисципліни, неналежне виконання посадової інструкції та положення про гінекологічне відділення, невиконання вимог статті 49, 68 Конституції України, статті 8 Основ законодавства України про охорону здоров'я, затверджених Законом України від 19.11.1992 р. № 2801-ХІІ (2801-12) , статті 22 Закону України "Про міліцію", пунктів 7.3, 7.5, 7.8 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС від 22.02.2012 р. № 155 (z0628-12) , Присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 р. № 382 (382-91-п) , статей 1, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, що виразилося у спонуканні громадян та отримання від них незаконної грошової винагороди за виконання своїх обов'язків (надання медичної допомоги), ОСОБА_4, начальника гінекологічного відділення Центрального госпіталю МВС, звільнено з органів внутрішніх справ.

На виконання вищевказаного наказу, наказом МВС по апарату Міністерства від 09.07.2013 р. № 604 о/с (т.1, а.с. 165) позивача звільнено зі служби у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Підставою звільнення стали результати службового розслідування від 14.06.2013 р. та досудового розслідування в ході якого встановлено факт отримання позивачем грошових коштів від пацієнтів за надання громадянам медичних послуг.

Постановою заступника прокурора Шевченківського району м. Києва від 27.08.2013 р. закрито у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, оскільки проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що позивач під час отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_5, не виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські послуги, а отримав вказані грошові кошти за суто професійну лікарську діяльність.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що постанова про закриття кримінального провадження не означає, що зібрані під час досудового слідства матеріали не можуть мати значення доказу, у тому числі при розгляді судом цієї справи з огляду на норми статті 69 КАС України, якою встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, суди виходили з того, що відповідачем здійснювався комплекс заходів для встановлення перебування позивача на лікуванні, однак згідно отриманої інформації на момент видання оскаржуваного наказу згідно даних центральних лікувально-профілактичних заходів, позивач на лікуванні та реабілітації не перебував.

При цьому, суд прийшов до висновку, що порушене право позивача, а саме, звільнення позивача в період лікарняного може бути відновлено шляхом зміни дати звільнення, оскільки під час прийняття оскаржуваного наказу існували беззаперечні підстави для його звільнення.

Апеляційний суд, крім того, виходив з того, що закриття кримінального провадження відносно позивача не виключає наявність в його діях факту порушення дисципліни. При цьому, відсутність в діянні складу злочину, не виключає наявності в цьому діянні дисциплінарного правопорушення.

Крім того, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зміни дати звільнення позивача, оскільки за даними центральних лікувально-профілактичних закладів системи МВС на момент видання оскаржуваного наказу позивач на лікуванні та реабілітації не перебував.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає передчасними з наступних мотивів.

Так, відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

За правилами частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

В ході розгляду справи судами встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на факт незаконного звільнення в період тимчасової непрацездатності, при цьому надав копії листків тимчасової непрацездатності від 05.06.2013 р. та від 12.07.2013 р.

В порушення вимог статті 159 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами як першої так і апеляційної інстанції такі фактичні обставини справи та докази на їх обґрунтування досліджено не було.

В свою чергу, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловлену в постановах 01.07.2014 р. у справі № 21-212а14 та від 21.05.2014 р. у справі № 6-33цс14, зміна дати звільнення не може вважатися належним захистом порушеного права.

Крім того, даючи оцінку фактичним обставинам справи в частині того чи мали місце обставини, які встановлені в ході службового розслідування щодо позивача, та чи можуть такі обставини бути підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, суди не врахували, що законність наказу відповідача від 14.06.2013 р. про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності позивачем не оскаржується, а фактично оскаржується лише законність його виконання в період тимчасової непрацездатності.

При цьому, вважаючи, що закриття кримінального провадження щодо позивача не виключає можливості притягнення його до дисциплінарної відповідальності, апеляційний суд не зазначив в чому саме проявилось порушення позивачем дисципліни і які порушення він допустив.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що тягне за собою обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 р., а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .