Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС у Львівській області від 29 червня 2016 року № 253-О "Про звільнення"; поновити на посаді начальника управління внутрішнього аудиту ГУ ДФС у Львівській області без проходження конкурсної комісії та в цій частині допустити до негайного виконання; стягнути з ГУ ДФС у Львівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 червня 2016 року по день ухвалення рішення суду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Львівській області від 29 червня 2016 року № 253-о "Про звільнення". Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника управління внутрішнього аудиту ГУ ДФС у Львівській області з 30 червня 2016 року. Стягнуто з ГУ ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 52 589,84 грн. з урахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів. Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 7733,80 грн. звернуто до негайного виконання.

В обґрунтування касаційної скарги ГУ ДФС у Львівській області просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на їх необґрунтованість та неправильне застосування норм матеріального права й допущені при розгляді справи порушення норм процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 8 липня 1993 року працював на різних посадах у Державній податковій інспекції, а з 21 січня 2015 року обіймав посаду начальника управління внутрішнього аудиту та контролю ГУ ДФС у Львівській області, що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1.

22 квітня 2016 року ГУ ДФС прийнято наказ № 396 "Про введення у дію переліків змін № 2 і № 3 до структури ГУ ДФС у Львівській області та переліку змін № 3 до штатного розпису на 2016 рік ГУ ДФС у Львівській області".

26 квітня 2016 року ОСОБА_4 ознайомлений із письмовим попередженням про наступне вивільнення, в якому зазначено, що відповідно до наказу Головного управління внутрішнього аудиту ГУ ДФС у Львівській області від 22 квітня 2016 року № 396 "Про введення у дію переліків змін № 2 і № 3 до структури ГУ ДФС у Львівській області та переліку змін № 3 до штатного розпису на 2016 рік ГУ ДФС у Львівській області" та у зв'язку зі структурними змінами Головного управління ДФС у Львівській області" попереджено про наступне звільнення із займаної посади 29 червня 2016 року.

Відповідно до наказу № 396 від 22 квітня 2016 року "Про введення у дію переліків змін № 2 і № 3 до структури ГУ ДФС у Львівській області та переліку змін № 3 до штатного розпису на 2016 рік ГУ ДФС у Львівській області) та надано перелік змін № 3 до штатного розпису на 2016 рік Головного управління ДФС у Львівській області, затвердженого 22 квітня 2016 року, яким виведено з штатного розпису посаду начальника управління внутрішнього аудиту та введено до штатного розпису начальника відділу внутрішнього аудиту.

26 квітня 2016 року начальником ГУ ДФС у Львівській області запропоновано ОСОБА_4 посаду - заступника начальника - начальника Радехівського відділення Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області, від якої позивач відмовився.

29 червня 2016 року начальником ГУ ДФС у Львівській області запропоновано позивачу посаду - заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення управління погашення боргу ГУ ДФС у Львівській області, від якої позивач відмовився.

23 березня 2016 року на ім'я Голови ДФС України Насірова Р.М., позивачем скеровано заяву про погодження його на посаду начальника управління внутрішнього аудиту ГУ ДФС у Львівській області згідно з затвердженим штатним розписом

28 березня 2016 року на ім'я начальника ГУ ДФС у Львівській області Кондро І.В., позивачем подано заяву про переведення на посаду начальника управління внутрішнього аудиту ГУ ДФС у Львівській області.

Листом ДФС України від 18 квітня 2016 року за № 4000/Л 99-99-04-01-01-14 б/н від 23 березня 2016 року позивача повідомлено, що для погодження призначення керівника підрозділу внутрішнього аудиту Головного управління територіальним органом ДФС до Департаменту направляються подання начальника ГУ ДФС про призначення, копія заповненої форми П-2ДС, затверджена наказом Мінстату України від 26 грудня 1995 року № 343 (z0484-95) , а також інші документи у випадках, передбачених законодавством або окремими наказами ДФС. Для з'ясування причин не переведення на посаду начальника управління внутрішнього аудиту, необхідно звернутися до керівництва ГУ ДФС у Львівській області.

29 червня 2016 року наказом ГУ ДФС у Львівській області № 253-О "Про звільнення" припинено державну службу та звільнено ОСОБА_4 з посади начальника управління внутрішнього аудиту Головного управління ДФС у Львівській області у зв'язку із структурними змінами та скороченням штатної чисельності ГУ ДФС у Львівській області відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" та пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача відбулось без дотримання вимог статей 40 та 49-2 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з такими висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Як встановлено судами, відповідачем не надано доказів фактичного скорочення штату або чисельності працівників та не додержано інших норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою і третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Судами встановлено, що позивачу пропонувались інші вакантні посади, проте в іншій установі - на посаді заступника начальника - начальника Радехівського відділення Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області, яку не можна розглядати як "іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації".

Крім того, позивачу запропоновано лише одну вакантну посаду заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення управління погашення боргу ГУ ДФС у Львівській області, при цьому, не запропоновано жодної іншої вакантної посади, що були наявні у відповідача та на зайняття яких він міг претендувати.

При цьому, станом на день ознайомлення позивача з попередженням про наступне вивільнення, яким є 26 квітня 2016 року, та на момент прийняття наказу про звільнення, яким є 29 червня 2016 року, у відповідача були наявні вакантні посади, серед яких також була посада начальника відділу внутрішнього аудиту у відділі внутрішнього аудиту.

Однак, 29 квітня 2016 року наказом ГУ ДФС у Львівській області № 188-О на посаду начальника відділу внутрішнього аудиту ГУ ДФС у Львівській області призначено ОСОБА_7, як такого, що пройшов стажування.

Оскільки суди під час розгляду справи встановили, що фактично посада, яку займав позивач скорочена не була; відповідач при звільненні не врахував його кваліфікацію, стаж, заохочення та переважне право на залишення на роботі; за наявності вакансії начальника відділу внутрішнього аудиту ГУ ДФС у Львівській області на день попередження позивача про звільнення, яким є 26 квітня 2016 року, йому не запропонував, а 29 квітня 2016 року призначив на вказану посаду ОСОБА_7, як такого, що пройшов стажування, то їхній висновок про недотримання відповідачем при звільненні позивача вимог статей 40 та 49-2 КЗпП України, а, отже, і протиправність наказу про звільнення, є правильним.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України, при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік. Тож, суди обґрунтовано стягнули на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і суди під час вирішення спору правильно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, то, відповідно до частини першої статті 224 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.