Верховний Суд України у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Верховного Суду України від 28 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, закритого акціонерного товариства "Фінансова група "Страхові традиції", Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,

У грудні 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, закритого акціонерного товариства "Фінансова група "Страхові традиції"(далі – ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції) і Моторного (транспортного) страхового бюро України ( далі – МТСБУ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 серпня 2009 року о 18 годині на 95 км + 500 м автодороги Харків - Красноград - Перещепине сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Шевроле-АВЕО", номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "Хонда", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 Постановою Красноградського районного суду Харківської області від 23 вересня 2009 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, зокрема порушення пп. 10,1, 10.3 Правил дорожнього руху України, у зв’язку із чим його притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у сумі 340 грн.

У результаті цієї пригоди автомобіль "Шевроле – АВЕО", який на праві власності належить ОСОБА_3, отримав механічні пошкодження. Вартість відновлювального ремонту автомобіля згідно з висновком експертного товарознавчого дослідження склала 6 331 грн. 01 коп.

ОСОБА_3 як власник автомобіля, крім майнової шкоди, просив стягнути з відповідача витрати за проведення експертизи в сумі 510 грн. 67 коп., поштові витрати в сумі 26 грн. 96 коп., витрати, пов’язані з доставкою автомобіля до місця проведення експертного дослідження, у сумі 100 грн. та 500 грн. моральної шкоди.

ОСОБА_2 як безпосередній учасник дорожньо-транспортної пригоди просив про відшкодування завданої йому моральної шкоди в розмірі 1 500 грн. і 42 грн. 34 коп. - витрати на поїздки до м. Краснограда, пов’язані із цією справою.

Відповідач ОСОБА_1, не заперечуючи своєї вини в цій дорожньо-транспортній пригоді, зазначав, що завдану майнову шкоду повинна відшкодовувати страхова компанія – ЗАТ"Фінансова група "Страхові традиції", з якою він уклав договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб під час експлуатації належного йому транспортного засобу. Страхова компанія в теперішній час, хоча й перебуває в стані припинення діяльності, однак ще не ліквідована, а в разі недостатності коштів та майна страховика – учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України - для виконання його зобов’язань за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності шкоду повинно відшкодовувати МТСБУ.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 9 червня 2010 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивачів завдану матеріальну й моральну шкоду.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2010 року рішення Красноградського районного суду Харківської області від 9 червня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 28 вересня 2010 року у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 9 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2010 року відмовлено на підставі п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України.

У заяві про перегляд ухвали судді Верховного Суду України від 28 вересня 2010 року з підстав, передбачених абз. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції до спірних відносин положень ст. 1194 Цивільного кодексу України ( далі – ЦК України (435-15) ).

В обґрунтування заяви додано ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 січня 2006 року, якою при перегляді справи в касаційному порядку встановлено, що на час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів у страховій компанії АТ "Українська пожежна страхова компанія", відповідальність за матеріальну та моральну шкоду в межах страхової суми за особу, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, покладено на страховика – АТ "Українська пожежна страхова компанія" - на підставі положень ст. 1194 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника МТСБУ, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України не знаходить підстав для її задоволення, оскільки обставини, на які посилався заявник як на підставу для перегляду ухваленого рішення не підтвердилися.

Так, покладаючи обов’язок відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, на винну особу - ОСОБА_1, який уклав зі страховиком договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб під час експлуатації автомобіля, яким він керував під час дорожньо-транспортної пригоди, суд виходив із того, що страхова компанія - ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" - ще до настання страхового випадку, а саме 4 серпня 2009 року, рішенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України позбавлена ліцензії на здійснення страхової діяльності, а пізніше - за рішенням зборів акціонерів цієї компанії припинила свою діяльність з подальшою ліквідацією; крім того, відповідач у порушення ст. 33 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі – Закон) у встановлений законом і договором триденний строк не повідомив страхову компанію про страховий випадок та не надав суду доказів здійснення ним такого повідомлення, що позбавило його права вимоги застосувати положення ст. 1194 ЦК України й на страховика покласти обов’язок відшкодувати за нього шкоду.

Верховний Суд України погоджується з висновками судів, зокрема суду касаційної інстанції, про те, що в разі невиконання страхувальником обов’язку, передбаченого ст. 33 Закону, він позбавляється права на відшкодування шкоди за його винні дії страховиком у порядку, передбаченому ст. 1194 ЦК України.

Так, ст. 3 Закону застережено, що обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону встановлено правило, згідно якого при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом (1961-15) порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи, і ст. 33 - зобов’язання учасника дорожньо-транспортної пригоди повідомити страховика про дорожньо-транспортну пригоду, зокрема в підп. 33.1.2 п. 33.1 застережено, що учасник дорожньо-транспортної пригоди зобов’язаний вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом (1961-15) , МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально (абз. 2 підп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону)

Ці умови договору та Закону (1961-15) , як установлено судами, ОСОБА_1 не виконані.

Невиконання цих обов’язків позбавило його права на відшкодування шкоди за його винні дії страховиком на підставі ст. 1194 ЦК України.

В ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 січня 2006 року наведене інше за змістом судове рішення, ніж у цій справі, тому відсутнє неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.

До того ж висновки судів, з якими погодився суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для покладення відповідальності на страховика за винні дії страхувальника в разі невиконання ним умов договору страхування відповідають нормам матеріального права, що застосовані.

Відповідно до ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись ст. ст. 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.