Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І.,

Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2009 року,

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в січні 2007 року вона позичила в борг ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 689 962 грн., про що була надана відповідна розписка, в якій обумовлювалося, що борг буде повернутий на її вимогу. Оскільки відповідач ухиляється від повернення грошових коштів, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача борг у розмірі 689 962 грн., три проценти річних у розмірі 18 784 грн. та індекс інфляції в розмірі 107 629 грн. 51 коп. за невиконання боргового зобов’язання, 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2009 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 689 962 грн., індекс інфляції в розмірі 6 713 грн. 33 коп., три проценти річних у розмірі 27 598 грн. 48 коп., 1 700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до висновку почеркознавчої експертизи розписка від 1 лютого 2008 року підписана саме відповідачем і є підтвердженням укладення договору позики між сторонами. Також положення ст. 625 ЦК України передбачають сплату боржником, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач посилалась на те, 1 лютого 2008 року ОСОБА_4 надав їй розписку про те, що на 1 лютого 2008 року його борг перед нею складає 689 962 грн., який він зобов’язався повернути на її вимогу (а.с. 104).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред’явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 зазначав, що не складав і не підписував розписку від 1 лютого 2008 року та взагалі 1 лютого 2008 року знаходився на території Росії.

Проте суд належним чином зазначених доводів не перевірив; усупереч вимогам ст. ст. 214, 215 ЦПК України не встановив та не зазначив у рішенні, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися заперечення, якими доказами вони підтверджуються; не навів доводів, що їх спростовують. Крім того, суд відмовив у витребуванні відповідних доказів від митно-пограничних органів Росії, не навівши правових підстав такої відмови.

Як на доказ, що безперечно свідчить про те, що підпис у розписці виконаний відповідачем, суд послався на висновок судово-почеркознавчої експертизи № 5066/02 від 18 листопада 2008 року (а.с. 173-178).

При цьому суд першої інстанції, посилаючись на указаний висновок експертизи, не врахував, що для проведення такого дослідження суд повинен надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) , при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з’ясувати, чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи, достатність поданих об’єктів дослідження, узгодженість висновку з матеріалами справи.

Проте питання відібрання експериментальних зразків підпису (почерку) ОСОБА_4 судом не розглядалось, а в якості документів, що містять зразки його підпису, експерту були направлені документи, надані позивачкою.

Разом з тим факт перебування ОСОБА_4 1 лютого 2008 року на території Росії підтверджується доданими до касаційної скарги матеріалами, а саме наданим Управлінням Федеральної міграційної служби по Ростовській області роздрукуванням інформації з бази даних. Ці матеріали підлягають перевірці, оскільки відповідач на ці обставини посилався як в суді першої інстанції, так і при подачі апеляційної скарги, проте вони залишитись без належної правової уваги судів.

Також суд до наведених заперечень відповідача віднісся формально, порушив вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка зобов’язує суд сприяти всебічному та повному з’ясуванню обставин справи, зокрема: роз’яснити право про можливість призначення відповідної експертизи, попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Отже, суд не звернув уваги на клопотання представника відповідача про необхідність призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки це має значення для правильного та об’єктивного вирішення спору, однак таке клопотання було залишене судом узагалі без розгляду, а повторно подане аналогічне клопотання – без задоволення.

За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.