Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про розірвання додаткових договорів до кредитного договору, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Рівненського міського суду від 8 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 травня 2010 року,

У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі – ПАТ "Укрсоцбанк") про розірвання додаткових договорів до кредитного договору. Позивачка зазначала, що 24 листопада 2005 року уклала з акціонерно-кредитним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", перетворений в подальшому на ПАТ "Укрсоцбанк", кредитний договір, за яким одержала в кредит 454 500 грн. під 17,3 % річних на строк до 24 листопада 2012 року. На підставі додаткових договорів від 12 березня та 4 жовтня 2007 року строк повернення кредиту було продовжено до 23 листопада 2020 року, а розмір процентної ставки знижено до 15 % річних. 4 вересня 2008 року нею було укладено додатковий договір з банком про зміну валюти кредитування з гривні на долар США та зменшення процентної ставки до 14,5 % річних. Оскільки після цього курс гривні до долара США істотно змінився, позивачка, посилаючись на те, що при укладенні додаткового договору його сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, просила розірвати зазначений додатковий договір, а також укладені 14 січня та 14 липня 2009 року додаткові договори про відстрочку сплати платежів.

рішенням Рівненського міського суду від 8 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 11 травня 2010 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ "Укрсоцбанк" Вакуленко О.М. на підтримання касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про розірвання укладеного сторонами додаткового до кредитного договору про зміну валюти кредитування з гривні на долар США суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що при його укладенні сторони договору керувалися тим, що курс гривні до долара США є стабільним і таким залишиться надалі, а його стрімке падіння є істотною зміною цієї обставини і її настання зумовлене причинами, які позивачка не могла усунути після її виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, виконання додаткового договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б позивачку того, на що вона розраховувала при його укладенні, до того ж із його суті та звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни курсу гривні до долара США несе саме позивачка.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Судом установлено, що 24 листопада 2005 року сторони уклали кредитний договір, за яким позивачка отримала від відповідача кредит в сумі 454 500 грн. під 17,3 % річних на строк до 24 листопада 2012 року. На той час офіційний курс гривні до долара США становив 505 грн. за 100 доларів США. Пунктом 2.6 кредитного договору було передбачено, що розмір процентної ставки переглядається сторонами один раз на рік, про що укладається додатковий договір (а.с. 6-9). В подальшому на підставі укладених сторонами додаткових договорів від 12 березня та 4 жовтня 2007 року строк повернення кредиту було продовжено до 23 листопада 2020 року, а розмір процентної ставки знижено до 15 % річних. Починаючи з червня 2008 року курсу гривні по відношенню до долара США став зростати. За цих обставин в липні 2008 року відповідач відповідно до п. 2.6 кредитного договору запропонував позивачці збільшити розмір процентної ставки до 21 % річних або змінити валюту кредитування з гривні на долар США. На той час встановлений Національним банком України офіційний курс гривні до долара США становив 485,7 грн., а комерційний, який склався у відповідача – 462 грн. за 100 доларів США. Погодившись на пропозицію відповідача про зміну валюти кредитування з гривні на долар США позивачка 31 липня 2008 року подала відповідачу відповідну заяву (а.с. 29), на підставі якої сторонами було укладено спірний додатковий договір про зміну валюти кредитування з гривні на долар США та зменшено процентну ставку до 14,5 % річних.

Отже, при укладенні додаткового договору про зміну валюти кредитування з гривні на долар США сторони керувалися тією обставиною, що раніше стабільний курс гривні до долара США став змінюватися, і саме це і спонукало їх до укладення цього договору.

Оскільки незмінність курсу гривні до іноземної валюти законодавчо не визначена, то, укладаючи такий договір, сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу. Будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане, в сторін не було.

За таких обставин висновок суду про те, що при укладенні додаткового договору про зміну валюти кредитування сторони керувалися тією обставиною, що курс гривні до долара США є стабільним і таким залишатиметься надалі є помилковим.

Не можна погодитися і з висновком суду про те, що із суті додаткового договору про зміну валюти кредитування або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни курсу гривні до долара США несе позичальник.

Так, відповідно до змісту п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 (z0541-07) у разі надання кредиту в іноземній валюті валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе позичальник.

За таких обставин суд дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для розірвання укладеного сторонами додаткового договору про зміну валюти кредитування та подальших договорів про відстрочку сплати платежів.

Оскільки передбачених законом підстав для розірвання спірного договору по справі не встановлено, то підстав для задоволення позову в суду не було.

Суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для його скасування й ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. 652 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити.

рішення Рівненського міського суду від 8 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 травня 2010 року скасувати.

У позові ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про розірвання додаткових договорів до кредитного договору відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.