Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про припинення права на частку в спільному майні,

У квітні 2005 року ОСОБА_12 звернулася до суду із зазначеним позовом, до якого приєдналася ОСОБА_7. Після внесення змін та доповнень до поданого позову, просили на підставі ст. 365 ЦК України припинити право власності відповідачів на частку в спільному майні – 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що їй на праві власності належить ? частина квартири, а її матері, ОСОБА_7, – 1/6 частина квартири; разом їм на праві спільної часткової власності належать 2/3 частини квартири. Відповідачам у рівних частках належить 1/3 частина квартири. Оскільки поділ квартири та її спільне з відповідачами користування є неможливим, а також неможливо виділити відповідачам у натурі 1/3 частину квартири, просили про задоволення позову.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2006 року позов задоволено: припинено право власності відповідачів на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на 1/3 частину спірної квартиру; на користь ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 з позивачів стягнуто 98 136 грн. компенсації вартості 1/3 частини квартири.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2006 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 порушується питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального й процесуального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що припинення права власності відповідачів на 1/3 частину спірної квартири завдасть їм істотної шкоди, оскільки проживання відповідачів в інших місцях, зокрема проживання ОСОБА_11 у гуртожитку, та їхня реєстрація в інших жилих приміщеннях не свідчить про те, що в разі припинення їхнього права на частку в спірному майні їм не буде завдано шкоди та не будуть порушені їхні права.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Відповідно до частини першої статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім ’ ї.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім’ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об’єкта, який є спільним майном.

Згідно з частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Установлено, що спірна квартира складається з трьох кімнат загальною площею 71 кв.м та комори в підвалі площею 6 кв.м, житлова площа - 53,20 кв.м. У цій квартирі мешкають: позивачка, її мати та чоловік позивачки.

Згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 19 травня 1998 року спірна квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_16

Після смерті ОСОБА_16 залишилося спадкове майно у вигляді 1/3 частини спірної квартири, яке успадкували його дружина, ОСОБА_7, та дочка, ОСОБА_12, у рівних частках.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину Р№ 4128 від 26 грудня 2003 року за ОСОБА_12 зареєстровано право власності на 1/6 частину спірної квартири.

Таким чином, ОСОБА_12 на праві власності належить ? частина спірної квартири, а її матері - ОСОБА_7, з якою вона проживає однією сім’єю, - 1/6 частина квартири; їм обом на праві спільної часткової власності належать 2/3 частини спірної квартири.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 16 березня 2004 року П’ятою Львівською державною нотаріальною конторою, інша 1/3 частина квартири, яка на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_14, після її смерті успадкована ОСОБА_17, яка 9 квітня 2005 року за договором купівлі-продажу продала належну їй на праві власності 1/3 частину квартири в рівних частках відповідачам: ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які є чоловіком та дружиною, і ОСОБА_11, який не перебуває із сім’єю ОСОБА_10 у родинних відносинах (а.с. 94).

Висновками судових будівельно-технічних експертиз № 2941 від 25 листопада 2005 року, № 2942 від 26 листопада 2005 року та № 2943 від 26 листопада 2005 року встановлено, що реальний виділ часток відповідачів у спірній квартирі та спільне користування нею п’ятьма співвласниками є неможливим; вартість 1/9 частини квартири становить 32 712 грн.

Кожному з відповідачів належить по 1/9 частині спірної квартири, що разом становить 1/3 частину спірної квартири, відповідно вартість цієї частки складає 98 136 грн.

Тому, ухвалюючи рішення про припинення права ОСОБА_9, ОСОБА_10, та ОСОБА_11 на частку в праві спільної часткової власності на квартиру з стягненням на їхню користь із позивачів відповідної грошової компенсації, внесеної ними на рахунок територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області, суд першої інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_9, ОСОБА_10 із ОСОБА_11 не перебувають у родинних відносинах, їхня частка в спільному майні є незначною й не може бути виділена їм у натурі, квартира є неподільною, спільне користування нею через неприязні стосунки між сторонами є неможливим, до того ж таке припинення не завдасть істотної шкоди ОСОБА_9 та його дружині - ОСОБА_10, а також ОСОБА_11, оскільки відповідачі зареєстровані та мешкають в іншому місті, ОСОБА_11 зареєстрований і проживає у гуртожитку.

За таких обстави рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2006 року скасувати та залишити без змін рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 жовтня 2006 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.