Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про поділ майна за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 26 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2008 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8 про поділ майна.

Зазначали, що вони є співвласниками 41/80 частин будинку № АДРЕСА_1, а відповідачка – співвласником 39/80 частин цього будинку.

Посилаючись на те, що згоди із відповідачкою щодо поділу зазначеного будинку та земельної ділянки в добровільному порядку не досягли, ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили поділити будинок і виділити їм у спільне користування сходини а2, нежилу прибудову 5, частину коридору а1-7, коридор 6, комору 7, комору 8, кімнату 2-1, кімнату 2-2, кімнату 1-4 та надвірні будівлі на суму 1 378 грн.; виділити ОСОБА_8 сходи а2-1, кухню 1-2, ванну кімнату 1-8, коридор 1-7, кімнату 1-3, кімнату 1-6 та надвірних будівель на суму 8 346 грн.; стягнути з відповідачки різницю у вартості майна в сумі 4 192 грн.; виділити у користування ОСОБА_8 земельну ділянку площею 544 кв. м, а позивачам – земельну ділянку площею 571 кв. м; зобов’язати ОСОБА_8 пробити дверний отвір між приміщеннями 1-4 та 2-1, установити двері між приміщеннями 1-3 та 1-4 та у приміщенні 1-7 звести стіну для утворення двох приміщень.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 26 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2008 року, позов задоволено частково. Постановлено виділити позивачам у спільне користування у жилому будинку сходи – а2 вартістю 324 грн., нежилу прибудову 5 площею 5 кв. м, вартістю 1 034 грн., коридор 6 площею 4,6 кв. м, вартістю 1 105 грн., комору 7 площею 0,6 кв. м, вартістю 144 грн., комору 8 площею 0,9 кв. м, вартістю 216 грн., кімнату 2-1 площею 7,7 кв. м, вартістю 2 211 грн., кімнату 2-2 площею 12, 3 кв. м, вартістю 3 531 грн., водопровід к13 вартістю 1 378 грн.; виділити у користування ОСОБА_8 сходи а1,2, вартістю 460 грн., кухню 1-2 площею 9,2 кв. м, вартістю 1 902 грн., кімнату 1-3 площею 7,5 кв. м, вартістю 2 153 грн., коридор 1-7 площею 12,3 кв. м, вартістю 2 955 грн., кімнату 1-4 площею 8,5 кв. м, вартістю 2 440 грн., кімнату 1-5 площею 6,9 кв. м, вартістю 1 981 грн., кімнату 1-6 площею 15, 2 кв. м, вартістю 4 364 грн., а також господарські будівлі: сарай літ. "В" вартістю 3 197 грн., погріб літ. "Б", вартістю 1 089 грн., гараж з оглядовою ямою літ "Д" вартістю 1 725 грн., літній душ літ. "Ж" вартістю 240 грн., колодязь літ. "К" вартістю 918 грн., огорожу №1-2 вартістю 676 грн., замощення № 3 вартістю 163 грн.; виділити у користування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 земельну ділянку площею 368 кв. м, а ОСОБА_8 – земельну ділянку площею 747 кв. м; стягнути з відповідачки на користь позивачів 4 192 грн. різниці у вартості часток.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 3 ст. 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно із ч. 4 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 червня 2004 року позивачам належить 41/80 частини жилого будинку № АДРЕСА_1, відповідачці ОСОБА_8 згідно з договором дарування від 13 листопада 1997 року - 39/80 частин зазначеного жилого будинку.

Загальна площа спірного будинку складає 94, 1 кв.м, житлова площа – 42, 9 кв.м, будинок побудовано у 1931 році, відсоток зносу будинку складає від 40% до 60%.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 30 березня 2005 року визначено вартість спірного будинку, яка складає 35 247 грн. та запропоновано два варіанти поділу цього будинку і надвірних споруд з відступом від розмірів ідеальних часток співвласників.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що добровільно здійснити поділ спірного будинку в натурі та встановити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками відповідно до часток кожного з них відповідачка ОСОБА_8 відмовляється й чинить перешкоди у користуванні спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачами вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Крім того, поза увагою суду залишилася й та обставина, що питання поділу спірного будинку між колишніми співвласниками та порядку користування земельною ділянкою вже вирішувалося судом.

Виходячи зі змісту ст. 42 ЗК України (у редакції 1992 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок використання й розпорядження спільною земельною ділянкою визначається насамперед самими співвласниками жилого будинку залежно від розміру їх часток у спільній власності на будинок. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов’язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.

Постановляючи рішення, суд не в повній мірі з’ясував обставини справи щодо наявності між попередніми співвласниками будинку угоди про порядок використання та розпорядження земельною ділянкою, яка відповідно до ст. 42 ЗК України (у редакції 1992 року) є обов’язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські споруди; не дав належної правової оцінки судовим рішенням, ухваленим у 1983 році в спорі між колишніми власниками з приводу поділу будинку та користування спірною земельною ділянкою (а.с. 105-106), у зв’язку із чим дійшов передчасного висновку про порушення прав позивачів.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги й не зазначив в ухвалі обставин, які спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 26 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.