Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-рекламне агентство" (далі – ТОВ "ІРА"), третя особа – ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 6 травня 2009 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 липня 2009 року,

У березні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ТОВ "ІРА" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Зазначав, що 18 лютого 2005 року на вулиці Л. Українки у місті Житомирі сталася дорожньо-транспортна пригода з вини ОСОБА_7, який, керуючи належним на праві власності ТОВ "ІРА" автомобілем ЗАЗ 110308, номерний знак НОМЕР_1 і рухаючись заднім ходом, не переконався у небезпечності своїх дій для інших учасників руху. У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача "Шевролет-Авео" номерний знак НОМЕР_2, отримав механічні пошкодження, чим йому завдана матеріальна та моральна шкода.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просив стягнути з відповідача на свою користь 4 922 грн. 49 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, а також зобов’язати останнього відшкодувати завдану йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн.

Під час розгляду справи ОСОБА_6 збільшив позовні вимоги й просив стягнути із ТОВ "ІРА" суму на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, розмір морального відшкодування збільшив до 10 тис. грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 6 травня 2009 року позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "ІРА" на користь позивача 4 922 грн. 49 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 21 липня 2009 року зазначене рішення районного суду скасовано й у справі ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати повністю, рішення районного суду скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних збитків, річних і моральної шкоди, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про перебування водія ОСОБА_7 у трудових відносинах із відповідачем, оскільки такий висновок спростовується довідкою останнього.

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням вимог ст. ст. 212- 215, 316 ЦПК України.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Проте рішення суду не містить належних доказів на підтвердження зроблених ним висновків.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За правилами ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов’язків.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_6 посилався на те, що дорожньо-транспортна пригода у наслідок якої було пошкоджено його автомобіль, сталася з вини водія ОСОБА_7, який керував належним на праві власності ТОВ "ІРА" автомобілем, перебуваючи із останнім у трудових відносинах; вина ОСОБА_7 підтверджується постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 29 березня 2005 року.

Проте всупереч вимогам ст. ст. 212, 214, 303, 304, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення вимог закону уваги не звернув; належним чином не перевірив доводів позивача та не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам; не встановив і не зазначив у рішенні, з чиєї вини сталася дорожньо-транспортна пригода, не з’ясував та не перевірив на якій правовій підставі ОСОБА_7 керував транспортним засобом, й відповідно до чого; не визначився з тим, хто саме повинен відшкодовувати завдану позивачу матеріальну та моральну шкоду; не вмотивував і не обґрунтував свого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6

З огляду на викладене рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню на підставах, передбачених ч. 2 ст. 388 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 липня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.