Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Алуштинської міської ради, Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації", третя особа – Алуштинське відділення Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації", про реальний розподіл будинку, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсними відомостей про приналежність підсобних приміщень, за зустрічним позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11, Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" про поділ допоміжних приміщень, зобов’язання знести будову, стягнення моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11, Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" про поділ допоміжних приміщень будинку, визнання права власності на господарські будови, усунення перешкод шляхом знесення самочинної будови, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 серпня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2009 року,

У березні 2001 року ОСОБА_6 звернулась із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 23?100 частин будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 14 грудня 1989 року та від 12 лютого 1998 року, виданих після смерті матері ОСОБА_16 та батька ОСОБА_17 відповідно. До складу 23?100 частин будинку АДРЕСА_1 входить в житловому будинку під літ. "А" – житлова кімната 1 – 3 пл. 18,9 кв.м, в веранді під літ. "а" – приміщення № 2, підвал, убиральня під літ. "Д". Інші 77?100 частин будинку і підсобних приміщень належать іншим співвласникам. На думку ОСОБА_6 існування спільної часткової власності на будинок створює труднощі їй як власнику в здійснені своїх прав, а тому вважає, що необхідно провести реальний поділ будинку, шляхом виділення їй 23?100 частин будинку в натурі, а саме: в житловому будинку під літ. "А" – житлову кімнату 1 – 3 пл. 18,9 кв.м, в веранді під літ. "а" – приміщення № 2, підвал. Крім того, ОСОБА_6 просила визнати за ОСОБА_18 право власності на підсобні приміщення: сарай, під літ. "Д", площею 11,1 кв.м, сарай під літ. "Е", площею 8,4 кв.м., сарай під літ. "Ж", площею 3,0 кв.м.; визнати такими, що не відповідають дійсності та виключити з технічної документації на будинок та технічного паспорту на квартиру № 1 у будинку відомості про приналежність до даної квартири сараю, розміром 2,20?2,45 пл. 5,39 кв.м., сараю 3,25?2,50 пл. 8, 125 кв.м., вбиральні 2,35?1,80 пл. 4,23 кв.м., гаражу 8,10?3,40 пл. 27,54 кв.м.

ОСОБА_12 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11, КРП "Сімферопольське МТБІ" про поділ допоміжних приміщень, зобов’язання знести будову та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири № 1 у будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_6 самовільно збудувала на веранді перед вікном в житлову кімнату ОСОБА_12 тамбур, унаслідок чого остання позбавлена можливості використовувати житло за призначенням.

ОСОБА_7 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11, КРП "Сімферопольське МТБІ" про розподіл допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_1, визнання права власності на господарські споруди, знесення самовільно збудованої споруди, стягнення моральної шкоди. Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_7 посилалась на те, що вона є власником квартири № 1 у будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі – продажу від 14 липня 2006 року. ОСОБА_6 самовільно захопила сараї, власником яких була ОСОБА_12, гараж, вбиральню, а також одноособово використовує загальний підвал, що знаходиться під квартирою № 1 у будинку. Крім того, ОСОБА_7 просила визнати частково недійсним свідоцтво про право власності у порядку спадкування за законом, видане 14 грудня 1989 року ОСОБА_6 після смерті матері ОСОБА_16, згідно якого ОСОБА_6 успадкувала 23?200 частин будинку АДРЕСА_1, до яких увійшли: жилий будинок, під літ. "А", приміщення 1 – 2, 2 – 1, 4 – 2; підвал, під літ. "п?А" – приміщення № 2 (36?100 частин) та 23?100 частин; веранда, під літ. "а" – приміщення 1 – 1 (31?100 частин), приміщення 4 – 1(38?100 частин); жилого приміщення, під літ. "Б", жилою площею 35,8 кв.м.; веранда, під літ. "б", тамбур, під літ. "б1"; ґанок; сараї під літ. "В", "Г", "Е", "Ж"; споруди; жиле приміщення, під літ. "А", загальною площею 36 кв.м. Віднесення цих споруд до 23?200 частин будинку є помилковим, оскільки 23?200 частин будинку належали спадкодавцеві ОСОБА_16 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 березня 1960 року після смерті ОСОБА_18, а ОСОБА_18 набула у власність 23?100 частин будинку на підставі рішення суду від 24 вересня 1957 року, яким остання визнана власником 23?100 частин будинку, що складається з: жилої кімнати площею 18,9 кв.м., підвального приміщення, веранди до кімнати і убиральні з вигрібом.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 серпня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_12 залишено без розгляду. Позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадкове майно – 23?200 частин будинку АДРЕСА_1, видане 14 грудня 1989 року на ім’я ОСОБА_6, в частині включення в спадкові 23?200 частки будинку: жилий будинок, під літ. "А", приміщення 1 – 2, 2 – 1, 4 – 2; підвал, під літ. "п?А" – приміщення № 2 (36?100 частин) та 23?100 частин; веранда, під літ. "а" – приміщення 1 – 1 (31?100 частин), приміщення 4 – 1(38?100 частин); жилого приміщення, під літ. "Б", жилою площею 35,8 кв.м.; веранда, під літ. "б", тамбур, під літ. "б1"; ґанок; сараї під літ. "В", "Г", "Е", "Ж"; споруди; жиле приміщення, під літ. "А", загальною площею 36 кв.м. Визнано за ОСОБА_7 право власності на підсобні приміщення: сарай, під літ. "Д", 3,7?3,0, пл. 11,1 кв.м.; сарай, під літ. "Е", 3,5?2,4 пл. 8,4 кв.м.; сарай під літ. "Ж", 1,3?2,2 пл. 2,86 кв.м.; вбиральня, під літ. "И", 1,2?2,4 пл. 2,88 кв.м.; гараж, під літ. "З", 8,1?3,4 пл. 27,54 кв.м. Визнано за ОСОБА_7 право загальної часткової власності на підвал, під літ. "А", в розмірі 32?100 частин. Зобов’язано ОСОБА_7 за власний рахунок знести самовільно зведений тамбур на веранді, під літ. "а", напроти вікна житлової кімнати квартири № 1 у будинку АДРЕСА_1. В решті позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виділення ОСОБА_6 в натурі 23/100 частин будинку неможливе, оскільки майно, яке припадає на 23/100 частин будинку, не відповідає вимогам п. 2.24 ДБН В 2.2. – 15 – 2005 "Житлові будівлі. Основні положення". Рішенням народного суду Алуштинського району Кримської області від 24 вересня 1957 року за ОСОБА_18 визнано право власності на 23/100 частин будинку, що складаються з однієї кімнати, розміром 18,9 кв.м., підвального приміщення, веранди до кімнати та убиральні. В цю частку не входили надвірні споруди у вигляді сараїв. Тому і підстави для визнання за ОСОБА_6 права власності у порядку спадкування за законом на підсобні споруди – сараї під літ. "Д", "Е", "Ж", відсутні. Крім того, господарські споруди не відносяться до частини будинку ОСОБА_6 і не належать їй на праві власності, а тому внесення їх до технічної документації квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_7, ніяким чином не порушує прав позивачки ОСОБА_6 Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7, суди виходили з того, що оскільки спірні господарські споруди були приватизовані ОСОБА_21 і ОСОБА_22 разом з приватизацією квартири № 1 у будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 4 березня 1994 року. Після укладення договору купівлі – продажу квартири № 1 у будинку АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_7 14 липня 2006 року, спірні допоміжні приміщення перейшли у власність ОСОБА_7 разом з головною річчю. Самовільно зведений тамбур на веранді під літ. "а", напроти вікна житлової кімнати ОСОБА_7, збудований не ОСОБА_6, а попередніми власниками квартири № 1, а тому власник квартири № 1 ОСОБА_7 і повинна зносити самовільну будову, оскільки нею заявлені такі вимоги.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що ОСОБА_6 просила виділити в натурі належні їй на праві власності 23/100 частин будинку АДРЕСА_1, які складаються з: в житловому будинку під літ. "А" – житлової кімнати 1 – 3 пл. 18,9 кв.м, в веранді під літ. "а" – приміщення № 2, підвалу.

Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу, як зазначено у частині першій статті 143 ЦПК України.

Виділення в натурі частки із загальної маси у будинку потребує спеціальних знань, і проведення таких дій без призначення експертизи є неможливим.

Судом на зазначене уваги не звернуто.

Будинок АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Однак, судом не з’ясовано правове становище земельної ділянки, на якій розташований будинок, а також господарські споруди, з – приводу яких фактично виник спір, як передбачено статтями 116, 125 ЗК України.

Установлено, що спір виник відносно господарських споруд, які самовільно збудовані і якими сторони користуються згідно порядку користування, який склався між попередніми власниками будинку.

Частиною першою статті 15 ЦК України та статтею 3 ЦПК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.

Вирішуючи спір, судом не з’ясовано яким чином порушуються права сторін при поділі господарських споруд, які самочинно збудовані, а також чи є підстави вважати про наявність спору про право в даному випадку.

Крім того, за захистом своїх порушених прав до суду звернулась ОСОБА_12

У процесі розгляду справи ОСОБА_12 на підставі договору купівлі – продажу від 14 липня 2006 року продала, а ОСОБА_7 купила квартиру № 1 у будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11, КРП "Сімферопольське МТБІ" про розподіл допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_1, визнання права власності на господарські споруди, знесення самовільно збудованої споруди, стягнення моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення по суті позову і одночасно закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_12, судом у порушено норми процесуального права, зокрема статті 207, 209, 210, 215 ЦПК України.

Отже, судом першої інстанції не повно з’ясовано обставини справи, а зібраним доказам не надано оцінки.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 серпня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2009 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.