Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" ( далі – ПАТ "ОТП Банк") про захист прав споживача, розірвання кредитного договору та визнання недійсним договору іпотеки; за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та ПАТ "ОТП Банк" про визнання недійсними пунктів додаткового договору,

У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 березня 2008 року між ним та ПАТ "ОТП Банк" укладено кредитний договір № СМ-SМЕ 200/128/2008. З метою забезпечення виконання ним зобов’язань за цим договором між ними укладено договір іпотеки № РМ- SМЕ 200/128/2008, за яким передано в іпотеку нерухоме майно.

Укладаючи кредитний договір, він розраховував отримати від ПАТ "ОТП Банк" не лише перший транш кредиту, а всю суму кредиту згідно з умовами укладеного між ними кредитного договору. Проте відповідач безпідставно відмовив йому у наданні чергових траншів кредиту з посиланням на поточну ринкову ситуацію. Вважає, що таке безпідставне припинення кредитування є істотним порушенням договору, що є підставою для його розірвання.

Крім того, між ними укладено додатковий договір до кредитного договору, пунктом 2.1.3 якого передбачено право банку в будь-який момент відмовитися від надання чергового траншу. Друга відмова банку у наданні йому траншу була обґрунтована саме цим пунктом додаткового договору. Просив також визнати цей пункт додаткового договору недійсним.

рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: визнано недійсним п. 2.1.3 додаткового договору № 1 від 13 лютого 2009 року та розірвано кредитний договір № СМ-SМЕ 200/128/2008 від 26 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ "ОТП Банк".

У задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Позов ОСОБА_7 задоволено, визнано недійсними пп. 2.1.3. – 2.1.12.3 додаткового договору № 1 від 13 лютого 2009 року.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2009 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "ОТП Банк" порушується питання про скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлено, що 26 березня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ "ОТП Банк" укладено кредитний договір. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, 26 березня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки про передачу в іпотеку банку об’єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 2 частини № 1 кредитного договору передбачено, що ПАТ "ОТП Банк" надає позивачу кредит на умовах: розмір кредиту 545 461, 31 доларів США; розмір та кількість траншів: 1-й транш – 229 116, 03 доларів США, 2-й транш – 141442,70 доларів США, 3-й та наступні транші – у розмірі не менше ніж 10 тис. євро чи еквівалент в іншій валюті; за п. 1.7 кредитного договору позичальник має право отримати кредит (чергові транші) лише протягом 1 року з моменту укладення договору – до 26 березня 2009 року.

10 грудня 2008 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання чергового траншу кредиту в розмірі 100 тис. доларів США, однак відповідач своїм листом від 26 січня 2009 року відмовив йому у наданні наступного траншу, зазначивши, що задовольнити прохання позивача відповідно до умов кредитного договору є неможливим. При цьому відповідач зазначив, що зважаючи на поточну ринкову ситуацію, банк змушений застосувати положення п. 1.3.13 договору, згідно з якими право позичальника на отримання кредиту виникає з моменту укладення інших договорів чи вчинення інших юридичних дій за вимогою банку.

Листом відповідача № 200-11-2/233 від 26 січня 2009 року, в якому було відмовлено у видачі чергового траншу, також запропоновано позивачу продовжити встановлені кредитним договором строки щодо отримання чергових траншів.

13 лютого 2009 року між Банком та позивачем укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 26 березня 2008 року, яким змінено графік платежів позивача щодо їх зменшення.

20 березня 2009 року позивач вдруге звернувся до банку із заявою про видачу йому чергового траншу, однак банк своїм листом від 1 квітня 2009 року № 200-11-2/1050 відмовив йому у наданні наступного траншу, зазначивши, що зважаючи на поточну ринкову ситуацію банк змушений застосувати положення п. 2.1.3. додаткового договору № 1 від 13 лютого 2009 року, згідно із якими банк має право у будь-який момент дії кредитного договору в односторонньому порядку відмовитися від свого зобов’язання за цим договором щодо надання позивачу кредиту, без зазначення причин відмови.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що умовами кредитного договору встановлено цільове використання кредиту: 2-й та наступні транші - на споживчі цілі, тому спірні відносини між сторонами мають регулюватися Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Оскільки п. 2.1.3 додаткового договору № 1, яким передбачено право відповідача в односторонньому порядку відмовитися від своїх зобов’язань встановлює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків кредитного договору, порушує права позивача як споживача та завдає йому шкоди, а також є несправедливим, цей пункт договору згідно з вимогами ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" підлягає визнанню недійсним.

Розриваючи кредитний договір, суди виходили із того, що відмова банку у видачі позивачу чергового траншу кредиту та фактичне припинення його кредитування є істотним порушенням банком умов кредитного договору, цей договір за правилами ч. 2 ст. 651 ЦК України підлягає розірванню.

Визнаючи недійсними пп. 2.1.3 - 2.1.12.3 додаткового договору, суди виходили із того, що він є невід’ємною частиною кредитного договору, отримані за цим кредитним договором гроші – є цінним майном, які використані на споживчі цілі в інтересах сім’ї, тому від ОСОБА_7, як дружини позивача, згідно з вимогами ст. 65 СК України, банк повинен був брати письмову згоду на укладення її чоловіком такої додаткової угоди. Оскільки ОСОБА_7 своєї письмової згоди на укладення чоловіком додаткового договору до кредитного договору, яким встановлені додаткові обов’язки позичальника не давала, пп. 2.1.3-2.1.12.3 цього додаткового договору відповідно до ст.65 СК України підлягають визнанню недійсними.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Відповідно до п.п. 1.3.9 кредитного договору право позичальника на отримання кредиту( траншу) виникає з моменту надання в банк належним чином оформлених і у формі, що задовольняє банк, кредитної (кредитних) заявки (заявок) від позичальника.

Пунктом 1.3.10 договору застережено, що у разі кредитування траншами, для отримання в банку кожного наступного траншу фінансування, - надання банку кредитної заявки та документів, що підтверджують цільове використання попередньо наданих кредитних коштів.

Банк має право відмовити позичальнику в наданні чергового траншу в разі невиконання позичальником умов цього договору або інших договорів, пов’язаних з цим договором (п. 1.7.4. договору).

Проте суди, ухвалюючи рішення про розірвання кредитних договорів, не звернули уваги на те, що підставою для розірвання договору є істотна зміна обставин, які змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. Однак, судами встановлено, що підписуючи спірний договір, позивач неодноразово ознайомлювався з його змістом та умовами, зокрема з умовою щодо можливості банку односторонньо відмовитися від надання третього та наступних траншів, однак з такими умовами договору погодився та підписав його за власним бажанням та на власний ризик.

Не можна погодитися і з висновками судів про визнання недійсним пункту 2.1.3 додаткового договору з підстав того, що цей пункт є несправедливим, і тому згідно з положеннями ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" підлягає визнанню недійсними.

Так, дійшовши до такого висновку, суди не врахували того, що положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору цей закон не може застосовуватися, ці відносини регулюються нормами ЦК України (435-15) та іншим спеціальним законодавством.

Також судами невірно застосовано положення ст. 65 СК України, оскільки відповідно до змісту цієї статті письмова згода другого з подружжя має бути надана лише при укладенні одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації. Додатковий договір до кредитного договору не є таким договором на укладення якого одним із подружжя необхідна письмова згода другого подружжя.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про захист прав споживача, визнання недійсним п. 2.1.3 додаткового договору № 1 від 13 лютого 2009 року та розірвання кредитного договору, а також в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 про визнання недійсними пп. 2.1.3. – 2.1.12.3 додаткового договору № 1 підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові. У решті судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити.

рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про захист прав споживача, визнання недійсним п. 2.1.3 додаткового договору № від 13 лютого 2009 року та розірвання кредитного договору та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання недійсними пп. 2.1.3. – 2.1.12.3 додаткового договору № 1 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7

У решті судові рішення залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.