Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Пролетарської районної у м. Донецьку ради, треті особи: комунальне підприємство "ЖЕК №3 Пролетарського району м. Донецька", комунальне підприємство "Керуюча компанія пролетарського району м. Донецька", про визнання права користування жилим приміщенням та зміну умов договору найму жилого приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 30 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2010 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з січня 2006 року на пропозицію ОСОБА_7 і ОСОБА_8 мешкала з ними у квартирі АДРЕСА_1 на правах члена їхньої родини. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8 Позивачка просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 та змінити договір найму щодо спірного жилого приміщення, визнавши її наймачем указаної квартири.

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 30 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 30 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2010 року скасувати, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_6 не набула права користування спірним жилим приміщенням.

Висновки суду відповідають вимогам матеріального й процесуального права.

За положеннями ст. ст. 64, 65 Житлового кодексу України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) роз’яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 є державною та перебуває на балансі комунального підприємства "Керуюча компанія Пролетарського району м. Донецька". Наймачами вказаної квартири були ОСОБА_7 і ОСОБА_8, в якій вони були зареєстровані та в подальшому зняті з реєстраційного обліку у зв’язку зі смертю 1 серпня 2007 року та 26 березня 2008 року відповідно. Після смерті ОСОБА_7 і ОСОБА_8 квартиру було опечатано, оскільки в ній ніхто не мешкав. ОСОБА_6 у спірній квартирі не зареєстрована, заяви про вселення до спірного жилого приміщення нею та наймачами не подавались, вона зареєстрована за іншою адресою, будь-яке майно для облаштування квартири нею не придбавалось, з квітня до листопада кожного року у квартирі постійно не мешкала, комунальні послуги за користування спірною квартирою не сплачувала, спільного господарства з ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не вела.

Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_6 про визнання права користування жилим приміщенням та зміну умов договору найму жилого приміщення на тій підставі, що вона не була членом сім'ї ОСОБА_8, постійно з ними не проживала, спільне господарство з ними не вела.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають установленим у справі обставинам, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 30 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.