Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа – комунальне підприємство житлово-експлуатаційна контора "Діброва", про визнання права користування кімнатою у комунальній квартирі, зобов’язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2009 року,

У червні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі ордера від 28 липня 2007 року йому надано право на проживання в кімнаті загальною площею 9,4 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_1. Після отримання ордера він зареєстрував у зазначеній кімнаті своїх дружину, брата, а в 2008 році – новонародженого сина. Указував, що він і його син перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов, а в комунальній квартирі, в якій вони мешкають, звільнилась суміжна з їхньою кімнатою кімната площею 12,9 кв. м, тому згідно зі ст. 54 Житлового кодексу України (далі – ЖК України (5464-10) ) вони мають право на її отримання. Оскільки відповідач відмовив йому у видачі ордера на спірну кімнату, позивач просив суд визнати за ним право користування кімнатою площею 12, 9 кв. м, що звільнилась у комунальній квартирі АДРЕСА_1, та видати ордер на вказану кімнату.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ним право користування кімнатою площею 12,9 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_1; зобов’язано Шевченківську районну в м. Києві державну адміністрацію видати ОСОБА_3 ордер на її заселення.

У касаційній скарзі Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що жила кімната площею 12, 9 кв. м, яка звільнилась у комунальній квартирі АДРЕСА_1, не є суміжною з кімнатою, яку займає позивач, та не є вільною, оскільки надана в користування іншій особі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Апеляційний суд, ухвалюючи на підставі тих же доказів протилежне рішення, зазначив, що кімната, на яку претендує ОСОБА_3, є суміжним жилим приміщенням, оскільки вона розташована в одній комунальній квартирі з кімнатою, в якій мешкає позивач, а факт її заселення іншою особою на підставі листа голови Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації не є перешкодою для надання йому спірної кімнати, оскільки законом установлено інший порядок для набуття права користування житлом, у тому числі в комунальній квартирі.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 19 січня 2005 року № 45 жилий будинок АДРЕСА_1 був прийнятий до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва (а.с. 65-66). 28 серпня 2007 року ОСОБА_3 виданий ордер на право зайняття кімнати площею 9,4 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 6). Після отримання ордера позивач зареєстрував у зазначеній кімнаті своїх дружину, брата, а в 2008 році – новонародженого сина. ОСОБА_3 із сином перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов. Відповідно до листа голови Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 травня 2007 року в кімнаті площею 12,9 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_1 мешкає ОСОБА_4 і ця кімната не є суміжною з кімнатою, в якій мешкає позивач.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посилання ОСОБА_3 на положення ст. 50 ЖК України є безпідставним, оскільки на момент видачі ордера ні його брат, ні дружина не були зареєстровані за місцем його проживання та не перебували на квартирному обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Однак судом не встановлено, що брат ОСОБА_3 є членом його сім’ї, проживає разом із ним, веде спільне господарство та потребує поліпшення житлових умов, а сама по собі реєстрація не є підставою для визнання права користування жилим приміщенням.

Зазначеним обставинам на порушення вимог ч. 3 ст. 10, ст. ст. 212, 214 ЦПК України апеляційний суд значення не надав, а подані докази в сукупності з іншими доказами належним чином не оцінив. У зв’язку із цим, бездоказові посилання суду на те, що спірна кімната за вищезазначеною адресою є вільною та суміжною з кімнатою, в якій мешкає ОСОБА_3, а тому на підставі ст. 54 ЖК України він має право на передачу йому звільненого жилого приміщення, не відповідають обставинам справи та положенням матеріального права.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 54 ЖК України ізольоване жиле приміщення, що звільнилося у квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов, надається йому, а в разі відсутності такого наймача – іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. Ці правила застосовуються незалежно від належності жилого будинку.

Проте апеляційний суд не взяв до уваги, що спірне жиле приміщення фактично не є вільним, оскільки під час надання позивачу ордера в серпні 2007 року до спірної кімнати було вселено заступника начальника відділу інформаційно-комп’ютерного забезпечення ОСОБА_4 і в період з серпня 2007 року до 2010 року кімната не звільнялась.

Крім того, квартира АДРЕСА_1 є комунальною та складається з шести ізольованих кімнат, в яких мешкають інші наймачі, зокрема в кімнатах № 3 і № 4 – родина ОСОБА_5, яка перебуває на квартирному обліку та має право звернутися для надання їй звільненого ізольованого приміщення, проте суд, не врахувавши цю обставину, у порушення вимог ст. 54 ЖК України визнав позивача єдиним наймачем, що потребує поліпшення житлових умов.

Відповідно до викопіювання з поверхового плану квартири АДРЕСА_1 спірна кімната площею 12,9 кв. м розташована на протилежному боці коридору та з іншого боку від кімнати площею 9,4 кв. м, яку займає ОСОБА_3.

Зазначивши, що спірна кімната є суміжною з кімнатою, в якій мешкає позивач, апеляційний суд не врахував, що ізольовані кімнати можуть бути суміжними, якщо одна стіна в них загальна, і несуміжними, якщо вони розташовані з протилежних боків коридору або на одному й тому самому боці коридору, але між ними розташовані приміщення.

Отже, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2009 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.