Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

Балюка М.І., Сеніна Ю.Л.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ружин-Агро" про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_18, ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_20, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 9 вересня 2010 року

У грудні 2009 року позивачі звернувся до суду із зазначеними позовами, які ухвалою суду від 28 січня 2010 року об’єднані в одне провадження, мотивуючи вимоги тим, що 1 жовтня 2006 року уклали з товариством з обмеженою відповідальністю "Ружин-Агро" договори оренди належних їм на праві власності земельних ділянок. Згідно з умовами договорів оренди передбачалась передача земельних ділянок в оренду строком на п’ять років, яка повинна була здійснюватись у п’ятиденний термін після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі. Вказували, що акти приймання-передачі земельних ділянок вони не підписували, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, яка була проведена в ході розслідування кримінальної справи, що порушена за їхньою заявою. Крім того, договори оренди було укладено без виготовлення необхідної технічної документації, до договорів оренди не долучені плани-схеми земельних ділянок, не встановлено межі в натурі цих земельних ділянок. Посилаючись на викладене позивачі просили визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 1 жовтня 2006 року з моменту укладення, зобов’язати ТОВ "Ружин-Агро" повернути позивачам спірні земельні ділянки у стані придатному для їх використання.

рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 31 березня 2010 року позови задоволено.

рішенням апеляційного суду Житомирської області від 9 вересня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позовів відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі позивачі просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 1 жовтня 2006 року між позивачами та ТОВ "Ружин-Агро" укладено договори оренди належних позивачам на праві приватної власності земельних ділянок, які зареєстровані у встановленому законом порядку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що більша частина землі відповідачем не використовується, розмір орендної плати не переглядається, що є підставою для розірвання договорів оренди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд послався на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Однак з висновками судів попередніх судових інстанцій не можна погодитись з таких підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вирішуючи спір, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили із того, що спірні правовідносини регулюються нормами законодавства, яке встановлює підстави та порядок визнання договору недійсним.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до змісту ст. 651 ЦК України та ч. 3 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" розірвано може бути лише укладений договір.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законодавством як істотні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Невід'ємною частиною договору оренди землі на підставі ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" є план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом (161-14) .

На порушення цієї норми Закону (161-14) до підписаних сторонами документів не долучено планів або схем земельних ділянок, які передаються в оренду, їх кадастрових планів та актів визначення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), що унеможливлює їх ідентифікацію на місцевості .

Разом з тим інформація про об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), як зазначено вище, є однією з істотних умов договору оренди земельної ділянки.

Отже, підписані сторонами документи не містять необхідної інформації про об'єкт оренди як одну з істотних умов договору оренди землі, тобто договори не є укладеними. Неукладений договір не породжує для його сторін прав та обов'язків, на досягнення яких було спрямоване їх волевиявлення під час його документального оформлення.

У разі передчасної передачі майна на виконання юридично ще не укладеного договору майна право на це майно в набувача не виникає і власник може витребувати його в порядку, установленому главою 83 ЦК України (435-15) . На зазначене звернув увагу Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) .

Положення ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якого недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору оренди землі є підставою для визнання його недійсним, застосуванню не підлягає, оскільки суперечить змісту ч. 1 ст. 215 прийнятого пізніше ЦК України (435-15) , згідно з якою недійсним може бути визнано, так само як і розірвано, лише укладений договір.

Отже, договори оренди земельних ділянок не є укладеними, відтак ТОВ "Ружин-Агро" користується ними без достатньої правової підстави, а позивачі вимагають повернення від відповідача безпідставно набутого майна.

Спірні правовідносини регулюються ст.ст. 1212 та 1213 ЦК України, відповідно до яких набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Суди на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернули, належної оцінки їм не дали та, установивши, що позивачі домагаються повернення належних їм на праві власності земельних ділянок, до спірних правовідносин помилково застосували закон, який не поширюється на ці правовідносини, і не застосував закон, який підлягав застосуванню, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для скасування рішення й ухвалення нового рішення про задоволення позовів.

Керуючись ч. 1 ст. 368, ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про оренду землі", п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_18, ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_20, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_6 задовольнити частково.

рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 31 березня 2010 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 9 вересня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Витребувати від товариства з обмеженою відповідальністю "Ружин-Агро" належні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 земельні ділянки.

рішення оскарженню не підлягає.