Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа – комунальне підприємство ЖЕО-105, про визнання право користування жилим приміщенням, визнання недійсними розпоряджень, ордера та свідоцтва про право власності на житло за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2010 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Голосіїівської районної в м. Києві державної адміністрації (далі – Голосіївська РДА) про визнання права користування квартирою № АДРЕСА_2, посилаючись на те, що в 1995 році вселилася та проживає до цього часу у квартирі як дружина наймача ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У подальшому ОСОБА_6 уточнила та доповнила позовні вимоги, посилаючись на те, що їй стало відомо про прийняття Голосіївською РДА розпорядження, на підставі якого 3 листопада 2008 року на спірну квартиру видано ордер ОСОБА_7 на сім’ю, що складається з двох осіб. Ордер видано з порушенням вимог закону, оскільки квартира не була вільною, ОСОБА_7 надала неправдиву інформацію про те, що потребує поліпшення житлових умов, зазначила в якості члена сім'ї ОСОБА_12, яка померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Ордер виданий під час дії заборони Голосіївскій РДА видавати ордер і вчиняти інші дії щодо спірної квартири, накладеної судовим рішенням. У цій квартирі в листопаді зареєстровано ОСОБА_13, який до квартири ніколи не вселявся, від імені якого третьою особою було подано заяву на приватизацію й 18 грудня 2008 року відділом приватизації житла Голосіївської РДА прийнято розпорядження про передачу вказаної квартири в приватну власність ОСОБА_13 і видано відповідне свідоцтво про право власності на житло. Просила визнати за нею право користування квартирою № АДРЕСА_2; визнати недійсними: розпорядження Голосіївської РДА від 17 вересня 2008 року №1223 у частині надання ОСОБА_7 указаної квартири та виданий на його підставі ордер від 3 листопада 2008 року №014064 серії Б, розпорядження відділу приватизації житла Голосіївської РДА від 18 грудня 2008 року № 34982 про передачу спірної квартири в приватну власність ОСОБА_13, свідоцтво про право власності на вказане житло, видане ОСОБА_13 від 18 грудня 2008 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 6 квітня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2010 року позов задоволено: визнано за ОСОБА_6 право користування квартирою № АДРЕСА_2; визнано недійсними розпорядження Голосіївської РДА від 17 вересня 2008 року №1223 у частині надання ОСОБА_7, ОСОБА_12 указаної квартири та виданий на його підставі ордер від 3 листопада 2008 року №014064 серії Б, розпорядження відділу приватизації житла Голосіївської РДА від 18 грудня 2008 року №34982 про передачу спірної квартири в приватну власність ОСОБА_13 і свідоцтво про право власності на вказане житло, видане ОСОБА_13 від 18 грудня 2008 року

ОСОБА_7 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 квітня 2010 року.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів".

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_6 вселилася до спірної квартири в 1995 році як член сім’ї наймача, ОСОБА_11, і набула права користування нею, іншого житла не має; ордер на цю квартиру був наданий ОСОБА_7 3 листопада 2008 року під час дії заборони на видачу ордера, накладеної ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2008 року, та з порушенням вимог законодавства, оскільки квартира не була вільною; ОСОБА_7 надано недостовірні відомості про потребу в поліпшені житлових умов, чим порушено права ОСОБА_6 на зазначене в ордері жиле приміщення; приватизація квартири ОСОБА_10 здійснена без законних на те підстав.

Висновки суду відповідають установленим обставинам та вимогам матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 64, 65 Житлового кодексу України (далі – ЖК України (5464-10) ) члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Статтею 106 ЖК України передбачено, що член сім'ї наймача вправі вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача у разі смерті наймача.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) роз’яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні. При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

За положеннями ст. ст. 58, 59 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Судом установлено, що квартира № АДРЕСА_2 утворилася внаслідок поділу розпорядженнями Голосіївської РДА від 9 листопада 2004 року № 1266 та від 31 січня 2005 року № 86 комунальної квартири №НОМЕР_1 на дві окремі квартири: №НОМЕР_1 загальною площею 50, 2 кв. м і житловою площею 34, 7 кв. м та №НОМЕР_2 загальною площею 46,5 кв. м і житловою площею 32, 7 кв. м. У спірній квартирі проживали ОСОБА_11 з 1989 року та його баба, ОСОБА_14, з 1969 року. З 1993 року основним квартиронаймачем є ОСОБА_11 На підставі показань свідків, фотографій і квитанцій про оплату комунальних послуг, наданих ОСОБА_6, установлено, що в 1995 році вона вселилася до спірної квартири в якості дружини ОСОБА_11 без реєстрації шлюбу. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2004 року ОСОБА_6 визнано такою, що втратила право користування квартирою № АДРЕСА_4, в якій вона мешкала з колишнім чоловіком, оскільки не проживає в ній з 1995 року. Після зняття з реєстраційного обліку за іншою адресою зареєстрована не була. Шлюб між ОСОБА_6 та її чоловіком, ОСОБА_15, розірвано 26 листопада 1996 року. ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_14 померла. 10 серпня 2003 року ОСОБА_11 і ОСОБА_6 обвінчалися. 23 травня 2008 року ОСОБА_11 і ОСОБА_6 зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 помер. У вересні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Голосіївської РДА про визнання права користування жилим приміщенням. З метою забезпечення позову ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2008 року заборонено Голосіївській РДА видавати ордер на квартиру №АДРЕСА_2 чи вчиняти будь-які інші дії щодо зазначеної квартири. Станом на 10 вересня 2008 року ОСОБА_7 перебувала з 2004 року на квартирному обліку в пільговій черзі за категорією "працівник Міністерства внутрішніх справ України" за № 678, була зареєстрована в гуртожитку разом із бабою, ОСОБА_12 Остання 26 березня 2007 року знялася з реєстраційного обліку в належному їй будинку в с. Трубіївка Ружинського району Житомирської області, але продовжувала там проживати до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 року . ОСОБА_7 на праві власності належить ? частина квартири АДРЕСА_1, яка складається з 3 кімнат. Розпорядженням Голосіївської РДА від 17 вересня 2008 року №1223 вирішено надати ОСОБА_7 дві кімнати житловою площею 37 кв. м у загальній квартирі №АДРЕСА_2 на дві особи: їй та її бабі - ОСОБА_12 3 листопада 2008 року ОСОБА_7 видано ордер на право зайняття жилого приміщення площею 37 кв. м, яке складається з двох кімнат у комунальній квартирі №АДРЕСА_2. 5 та 6 листопада 2008 року в спірній квартирі зареєстровано ОСОБА_7 і ОСОБА_12 ., 15 листопада 2008 року зареєстровано ОСОБА_13, але до квартири вони не вселялися. ОСОБА_13 постійно проживав зі своєю сім’єю у квартирі №АДРЕСА_3. 28 листопада 2008 року ОСОБА_13 видав ОСОБА_16 довіреність на продаж квартири №АДРЕСА_2 . 8 грудня 2008 року ОСОБА_16 подав від імені ОСОБА_13 заяву до органу приватизації про передачу йому в приватну власність спірної квартири. Розпорядженням органу приватизації Голосіївської РДА від 18 грудня 2008 року вказану квартиру передано в приватну власність ОСОБА_13 і видано свідоцтво про право власності.

Таким чином, апеляційний суд, перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_6 у 1995 році вселилася до спірної квартири в якості члена сім’ї наймача ОСОБА_11, постійно в ній проживала, іншого житла вона не має. Разом з тим ордер ОСОБА_7 видано з порушенням вимог законодавства, оскільки остання надала недостовірні відомості про потребу в поліпшенні житлових умов і квартира №АДРЕСА_2 на час видачі ордера не була вільною, у ній проживала ОСОБА_6, що доведено на підставі фотографій, показань свідків і наданих позивачкою квитанцій про оплату комунальних послуг, у тому числі й після смерті ОСОБА_11 Ордер видано під час дії заборони на його видачу, накладеної судовим рішенням. Установлені порушення вимог законодавства щодо отримання ордера є підставою для визнання приватизації незаконною, оскільки ОСОБА_13 не мав законних підстав для вселення до вказаної квартири та її приватизації.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки висновки апеляційної інстанцій відповідають установленим у справі обставинам, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то касаційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.