Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_10, третя особа – ОСОБА_11, про виселення,

У вересні 2008 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_10 про виселення.

Зазначали, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_9 зареєстрований у зазначеній квартирі й користується вказаним жилим приміщенням як член сім’ї співвласників.

Також співвласником зазначеної квартири є ОСОБА_11

Посилаючись на те, що ОСОБА_11 без згоди інших співвласників вселив до квартири свою дружину - ОСОБА_10, яка не дотримується правил співжиття і, крім того, має власне житло, просили виселити ОСОБА_10 із зазначеної квартири.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2009 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачка є дружиною співвласника квартири, у зазначеній квартирі зареєстрована їхня неповнолітня донька, тому в разі виселення її з квартири будуть порушені її права відносно власної дитини, що є неприпустимим; крім того, у зв’язку з виникненням неприязних стосунків між співвласниками вони не позбавлені права визначити порядок користування квартирою або за взаємною згодою відчужити спільне майно з метою вирішення питання окремого проживання.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває в спільній сумісній власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_11

ОСОБА_9 зареєстрований у зазначеній квартирі й користується вказаним жилим приміщенням як член сім’ї співвласників.

Дружина ОСОБА_11, ОСОБА_10, вселилась до вказаного жилого приміщення без згоди інших співвласників.

Загальні засади здійснення права власності визначені Цивільним кодексом України (435-15) .

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх інших співвласників.

Спеціальним нормативним актом, який регулює реалізацію права власності на житло, є Житловий кодекс України (5464-10) .

За змістом ст. 156 ЖК України співвласник жилого будинку (квартири) вправі вселити в належне йому жиле приміщення членів своєї сім`ї за згодою всіх інших співвласників.

Члени сім'ї співвласника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні зі співвласником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Члени сім'ї співвласника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї співвласника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України зазначених положень закону до уваги не взяв; не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню; не перевірив чи була згода всіх інших співвласників жилого приміщення на вселення ОСОБА_10, чи не обумовлювався угодою між відповідачкою та співвласниками жилого приміщення певний порядок користування жилим приміщенням; не врахував, що позивачами були заявлені вимоги про виселення ОСОБА_10 з квартири у зв`язку з тим, що вона вселилась до зазначеного жилого приміщення як член сім`ї співвласника квартири без згоди інших співвласників, і, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення, виходив із відсутності передбачених ст. ст. 116, 157 ЖК України підстав для виселення ОСОБА_10 з квартири, не врахувавши при цьому, що відсутність згоди власника жилого приміщення на вселення особи не породжує в неї права користування таким приміщенням, а виселення з жилого приміщення особи з підстав, передбачених ст. ст. 116, 157 ЖК України, тягне за собою припинення вже існуючого права користування жилим приміщенням.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_10 вселилась до жилого приміщення без згоди співвласників квартири; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.