Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про поділ майна та встановлення порядку користування квартирою, а також за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення частки коштів, затрачених ним на утримання спільної квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2010 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з уточненим та доповненим в подальшому позовом до ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про поділ майна та встановлення порядку користування квартирою. Позивачка зазначала, що з 1981 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, під час якого було набуто спільне майно, зокрема, і квартира АДРЕСА_1, а також 30 000 доларів США заощаджень, які було поміщено на рахунок відповідача в банку. Посилаючись на те, що згоди щодо поділу майна та встановлення порядку користування квартирою після розірвання шлюбу вони з відповідачем не досягли, позивачка просила встановити порядок користування квартирою в судовому порядку та стягнути з відповідача на її користь суму, еквівалентну 15 000 доларів США.

У липні 2009 року ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про стягнення частки коштів, затрачених ним на утримання спільної квартири.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1: ОСОБА_6 та дочці ОСОБА_9 виділено в користування кімнату 1 площею 17,1 кв.м., кімнату 2 площею 7,1 кв.м., балкон площею 0,8 кв.м.; ОСОБА_7 виділено у користування кімнату 3 площею 12,6 кв.м., лоджію площею 2,6 кв.м., кухню площею 9,7 кв.м., ванну кімнату площею 2,8 кв.м., туалет площею 1,0 кв.м., коридор площею 6,2 кв.м. та 2,7 кв.м. залишено у спільному користуванні. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 половину суми спільно нажитих грошових коштів у розмірі 120 036 грн. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 6 166 грн. 73 коп. сплачених ним комунальних платежів та 1 024 грн. 60 коп. понесених витрат на ремонт квартири.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 120 036 грн. скасовано і у задоволенні цієї вимоги відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_7 суми, еквівалентної 15 000 доларів США, суд першої інстанції виходив із того, що в період шлюбу подружжям ОСОБА_7 та ОСОБА_6 накопичено заощадження в сумі 30 000 доларів США, які було внесено в банк на рахунок ОСОБА_7, а тому половина цієї суми належить позивачці.

Змінюючи рішення в цій частині та відмовляючи в позові про стягнення зазначеної суми, апеляційний суд вказав, що спірні кошти були одержані ОСОБА_7 від продажу належної йому квартири, відтак, режим спільного майна на них не поширюється.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Вважаючи, що спірна сума виручена відповідачем від продажу належної йому квартири, відтак, є його особистою приватною власністю, апеляційний суд на порушення вимог ст. 212 ЦПК України не взяв до уваги та не дав оцінки тій обставині, що договір купівлі-продажу квартири за участю ОСОБА_7 було укладено, ще в травні 2001 року, а вклад в банк зроблено ним в лютому 2007 року, крім ОСОБА_7 співвласниками і, відповідно, продавцями зазначеної квартири були також ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а продаж квартири здійснено за 8 000 грн. (а.с. 17), тоді як вклад в банк становить 30 000 доларів США.

Крім того, апеляційним судом не взято до уваги, що ОСОБА_7 в своїх поясненнях не посилався на те, що сума в банку належить лише йому, зазначаючи, що ці кошти належать його матері.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, належної оцінки цим обставинам не дав, та помилково скасував в цій частині рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції.

В іншій частині рішення відповідно до ст. 337 ЦПК України слід залишити без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 336, ст.ст. 337, 339, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2010 року в частині відмови в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про стягнення суми, еквівалентної 15 000 доларів США скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2010 року.

У решті рішення апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.