Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виділ частки будинку в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 11 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 18 вересня 2008 року,

У серпні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що він є власником 2/5 часток будинку АДРЕСА_1, а відповідачка – 3/5 часток цього будинку. Оскільки відповідачка добровільно не бажає визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок, відповідно до належних їм часток, позивач просив визначити порядок користування земельною ділянкою площею 612 кв. м і виділити йому в натурі частку земельної ділянки як власнику 2/5 часток будинку.

У процесі судового розгляду ОСОБА_6 доповнив позовні вимоги та просив визначити порядок користування земельною ділянкою біля вказаного будинку; виділити йому в користування земельну ділянку площею 244,8 кв. м; усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою; виділити в натурі належні йому 2/5 частки будинку; стягнути з відповідачки 745 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 1 699 грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 11 червня 2007 року відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 про виділ частки зі спільної часткової власності, визначення порядку користування земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 9 жовтня 2007 року відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 18 вересня 2008 року рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 11 червня 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із його недоведеності.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Судом установлено, що позивачу належить 2/5 частки будинку АДРЕСА_1, а відповідачці – 3/5 частки цього будинку.

При цьому суд не перевірив, на підставі якого правовстановлюючого документа відповідачці належить 3/5 частки вказаного будинку, а також не з’ясував, чи виділялись у натурі попереднім співвласникам будинку належні їм частки.

У пп. 21, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) роз’яснено, що виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов’язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі. но у Верховній Раді

Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Суд не може відмовити в позові або закрити провадження у справі про встановлення порядку користування земельною ділянкою з тих підстав, що його визначено угодою сторін. Якщо при вирішенні спору суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку.

У резолютивній частині рішення в такій справі суд залежно від її обставин повинен вказати розміри й межі тих ділянок, які має використовувати кожна зі сторін, і тих, які виділено для спільного користування, а також зазначити, як сторони мають проходити до будинку, будівель, споруд та на вулицю.

Однак суд у порушення положень ст. 213 ЦПК України зазначених роз’яснень Пленуму та обставин справи не врахував; не з’ясував, чи укладалась між попередніми співвласниками будинку угода про порядок користування земельною ділянкою, якщо так, то чи не порушує ця угода законних прав сторін у справі, а також не звернув уваги на те, що суд не може відмовити в позові про встановлення порядку користування земельною ділянкою з тих підстав, що його визначено угодою сторін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виділ частки будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою законними та обґрунтованими не можна, тому вони в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті – оскаржувані судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 11 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 18 вересня 2008 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виділ частки будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті – оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.