розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору найму укладеним, розірвання договору найму, виселення та зняття з реєстрації,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання договору найму укладеним, розірвання договору найму, виселення та зняття з реєстрації.

Зазначала, що їй на праві приватної власності належить жилий будинок АДРЕСА_1, в якому з 7 вересня 1993 року мешкає відповідач.

Вона з ОСОБА_7 перебувала в зареєстрованому шлюбі, а 12 жовтня 2006 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано.

ОСОБА_7 залишився проживати в зазначеному жилому будинку й між нею та відповідачем було досягнуто домовленості щодо найму жилого приміщення.

Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу відповідач перестав бути членом її сім`ї, зазначене жиле приміщення необхідне їй для проживання її майбутньої сім`ї, відповідач не оплачує комунальних послуг, крім того, вона попередила відповідача про розірвання договору найму, просила визнати дійсним договір найму жилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 з моменту його укладення – 12 жовтня 2006 року; розірвати договір найму; виселити ОСОБА_7 із зазначеного жилого будинку, зобов`язати його знятися з реєстрації та стягнути з нього понесені судові витрати.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 лютого 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Визнано укладеним договір найму між нею та ОСОБА_7 від 12 жовтня 2006 року. Розірвано вказаний договір найму. Виселено ОСОБА_7 з будинку АДРЕСА_1 та зобов`язано його знятися з державної реєстрації за вказаною адресою.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що фактичні дії сторін спору свідчать про те, що між ними досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору найму, тому такий договір є укладеним; оскільки спірне жиле приміщення необхідне для проживання сім`ї наймодавця та ОСОБА_7 взяті на себе обов`язки наймача не виконує, договір найму підлягає розірванню, а ОСОБА_7 слід виселити із займаного ним жилого приміщення та зобов`язати його знятися з реєстрації.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що жилий будинок АДРЕСА_1 на праві особистої приватної власності належить ОСОБА_6

24 грудня 1986 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб.

ОСОБА_7 у 1993 році вселився до зазначеного жилого будинку як член сім`ї власника.

12 жовтня 2006 року шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було розірвано.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

За змістом ст. 162 ЖК України у разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України зазначених положень закону до уваги не взяв; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин; не врахував, що ОСОБА_7 вселився до жилого будинку АДРЕСА_1 як член сім`ї позивачки та що припинення сімейних відносин із власником будинку не позбавляє його права користування займаним приміщенням; не перевірив доводів ОСОБА_7 про те, що він сплачує за користування жилим приміщенням у належному позивачці будинку, проте вона відмовляється від отримання грошових коштів, і про те, що договору найму жилого приміщення в будинку між ним та позивачкою не існувало, оскільки такий договір укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої ради або в органі управління, що ним утворюється, і повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права й обов`язки наймодавця та наймача й інші умови найму, та дійшов необґрунтованого висновку про виселення ОСОБА_7 із займаного ним жилого приміщення з підстав, передбачених ст. 168 ЖК України.

Крім того, суд першої інстанції на порушення ст. ст. 3, 4 ЦПК України не з`ясував, чи передбачено законом такий спосіб захисту порушеного права, як визнання договору найму укладеним.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_7; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.