Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 30 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 червня 2010 року,

У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 18 травня 2007 року ним було укладено з ОСОБА_6 кредитний договір, за яким він надав ОСОБА_6 кредит у розмірі 13 500 грн. на строк до 17 травня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_6 за кредитним договором 18 травня 2010 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_7 поручився перед банком за виконання ОСОБА_6 свого обов’язку по поверненню кредиту. Посилаючись на неповернення ОСОБА_6 частини кредиту у розмірі 39 571 грн. 51 коп., позивач просив стягнути цю суму солідарно з відповідачів.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 30 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 червня 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" заборгованість за кредитним договором в сумі 39 571 грн. 51 коп. В задоволенні позову ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_7 суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що банком пропущено шестимісячний строк для пред’явлення вимог до поручителя.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитор) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку і відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

На підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Судом установлено, що 18 травня 2007 року банком було укладено з ОСОБА_6 кредитний договір, за яким він надав ОСОБА_6 кредит у розмірі 13 500 грн. на строк до 17 травня 2010 року. 18 травня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_7 поручився перед банком за виконання ОСОБА_6 свого обов’язку по поверненню кредиту

Пунктом 3.3 кредитного договору було передбачено, що позичальник ОСОБА_6 погашає кредит щомісячно не пізніше 10 числа в сумі 375 грн. та нарахованими відсотками відповідно до графіку зниження розміру заборгованості (а.с. 7-9). У разі нездійснення позичальником платежів у зазначені строки ОСОБА_7 відповідно п. 2.3 договору поруки взяв на себе обов’язок сплатити банку необхідні суми протягом одного календарного дня з моменту настання строку сплати процентів, основного боргу або комісійної винагороди, передбачених кредитним договором (а.с. 10).

Судом установлено, що ОСОБА_6 сплатив 16 червня 2007 року 375 грн. основного боргу, 236 грн. 25 коп. заборгованості по нарахованій щомісячній комісійній винагороді та 30 грн. 56 коп. пені, а 10 квітня 2009 року – 12 грн. 32 коп. заборгованості по відсотках.

Суд на зазначене уваги не звернув, того факту, що згідно з умовами договору позичальник ОСОБА_6 зобов’язувався повертати кредит щомісячно періодичними платежами, відтак, при неналежному виконанні позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором строк пред’явлення кредитором вимоги до поручителя про повернення отриманих в кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, не врахував, оцінки цьому не дав та помилково вважав, що банком пропущено шестимісячний строк для пред’явлення вимог до поручителя ОСОБА_7 по всіх періодичних внесках.

З’ясування зазначених обставин та їх належна оцінка має значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та оцінки є помилковим.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 30 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 червня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.