Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка А.В.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту сумісного проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу й поділ майна, набутого під час спільного проживання, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 березня 2010 року,

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що із середини 2001 року без реєстрації шлюбу проживав однією сім'єю з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. Вони вели спільне господарство й мали спільний бюджет. Під час спільного проживання 22 червня 2006 року ними був придбаний житловий АДРЕСА_2 Запорізької області, який зареєстрували за відповідачкою. З 15 серпня 2006 року його було зареєстровано в придбаному будинку. Вони разом проводили ремонт і перепланування в будинку, побудували гараж, вбиральню та душ, провели водопровід, перекрили дах, прибудували кухню. З січня 2008 року вони стали мешкати окремо й виник спір стосовно поділу майна.

У зв’язку із цим позивач просив установити факт їхнього спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з середини 2001 року до грудня 2007 року включно; провести поділ спільної сумісної власності – АДРЕСА_2 Запорізької області – у рівних частках – 1/2 частині кожному; визнати право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку кожному.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 2 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України (далі – СК України), якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Застосовуючи до спірних правовідносин норми ч. 1 ст. 74 СК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний житловий будинок є спільним майном сторін, придбаним під час їхнього спільного проживання, і підлягає поділу між ними порівну –1/2 частині будинку кожному.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується як на показаннях свідків, так і на інших доказах, яким дана правильна оцінка та ці висновки не спростовані при розгляді справи в апеляційному порядку.

Апеляційний суд, скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, необґрунтовано вважав, що матеріалами справи не доведені обставини щодо проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, зокрема на час придбання 22 червня 2006 року житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, у зв’язку з його перебуванням з 19 червня 2006 року до 26 червня 2006 року у відрядженні в м. Запоріжжі, а не в м. Мелітополі, де посвідчено договір.

Не можна визнати обґрунтованим і висновок апеляційного суду про те, що на встановлені між сторонами правовідносини не поширюються вимоги ст. 74 СК України після 1 січня 2004 року.

Викладене свідчить про те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 березня 2010 року скасувати, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.