Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля", треті особи: відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівці Дніпропетровської області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області, про визнання факту нещасного випадку, пов’язаного з виробництвом, за касаційними скаргами відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля" (далі – ВАТ "Павлоградвугілля"), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівці Дніпропетровської області (далі – Відділення в м. Тернівці), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області (далі – Відділення в м. Павлограді) на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2010 року,

У січні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 18 липня 2000 року до 26 березня 2006 року він знаходився в трудових відносинах із філією "Павлоградське шахтобудівельне управління" ВАТ "Павлоградвугілля", працював на посаді головного інженера. 27 грудня 2005 року з ним стався нещасний випадок на виробництві під час виконання трудових обов’язків – раптове погіршення здоров’я, після чого він знаходився в лікарні, де йому було встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба третього ступеня з нестабільним АТ, ускладнена гіпертонічна криза, ОНИК, субарахноїдальний крововилив. Наказом підприємства від 7 квітня 2006 року було створено комісію з розслідування нещасного випадку, яка відмовила в складенні акта за формою Н-1, і йому було видано акт за формою Н-5 від 26 квітня 2006 року. Позивач вважав висновки комісії необґрунтованими, тому просив суд визнати нещасний випадок, який стався з ним 27 грудня 2005 року, виробничим; визнати недійсним акт за формою Н-5 від 26 квітня 2006 року та зобов’язати ВАТ "Павлоградвугілля" скласти акт за формою Н-1.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2010 року, позов задоволено. Визнано нещасний випадок, що стався з ОСОБА_6 27 грудня 2005 року, пов’язаним із виробництвом. Зобов’язано ВАТ "Павлоградвугілля" скласти акт за формою Н-1 і визнано акт за формою Н-5 від 26 квітня 2006 року недійсним. Розподілено судові витрати.

У касаційних скаргах ВАТ "Павлоградвугілля", Відділення в м. Тернівці та Відділення в м. Павлограді просять ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що актом судово-медичної експертизи від 28 листопада 2008 року № 02/21-2008р. встановлено причинний зв’язок між захворюванням позивача: гострим порушенням мозкового кровообігу за геморагічним типом і внутрішньошлуночковим крововиливом – та його трудовою діяльністю, що відповідно до п. 17 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (1112-2004-п) , і наказу Міністерства охорони здоров’я України про затвердження Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу від 27 грудня 2001 року № 528 відноситься до нещасних випадків на виробництві.

Проте повністю погодитись із наведеними висновками судів не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що 27 грудня 2005 року о 13 годині, у ОСОБА_6 погіршився стан здоров’я, причиною якого стало загальне захворювання (згідно з випискою з історії хвороби встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба третього ступеня з нестабільним АТ, ускладнена гіпертонічна криза, ОНИК, субарахноідальний крововилив – і вказано, що захворювання загальне), .

Комісія з розслідування нещасного випадку в акті за формою Н-5 від 26 квітня 2006 року зазначила, що погіршення стану здоров’я ОСОБА_6 виникло у зв’язку із загальним захворюванням, тому не є нещасним випадком, на підставі чого відмовила в складенні акта за формою Н-1.

Відповідно до п. 1.1. Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22 листопада 1995 року № 212 (z0136-96) , лише медико-соціальна експертна комісія зобов’язана встановлювати ступінь втрати професійної працездатності та факт причинного зв’язку раптового погіршення стану здоров’я потерпілого з виконанням ним трудових обов’язків.

Проте у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України, вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували та не взяли до уваги те, що причинний зв’язок раптового погіршення стану здоров’я позивача з виконанням ним трудових обов’язків має бути встановлений медико-соціальною експертною комісією, а не судово-медичною експертизою.

Крім того, згідно з пп. 10, 11 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (1112-2004-п) , передбачено, що роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, зобов’язаний повідомити про нього, зокрема робочий орган виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства, і до складу комісії в разі нещасного випадку з тяжкими наслідками в обов’язковому порядку включається представник цього робочого органу.

Проте, як убачається з акта розслідування, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду до розслідування залучений не був. Цьому факту суди правової оцінки не дали та не врахували, чи вплинуло це на складання акту.

Також у пп. 15, 18 вищезазначеного Порядку (1112-2004-п) чітко визначено, які випадки раптового погіршення стану здоров’я визнаються та не визнаються пов’язаними з виробництвом.

Суди не встановили відповідні факти та не дали оцінки тому, чи вплинули на погіршення стану здоров’я позивача під час виконання ним трудових обов’язків на поверхні вплив небезпечних чи шкідливих виробничих факторів та чи є постійні стресові ситуації, на які посилався позивач як на причину раптового погіршення стану здоров’я, небезпечними чи шкідливими виробничими факторами. Установлення цих фактичних обставин має значення для правильного вирішення спору.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди обставин, зазначених вимогами нормативно-правових актів, не з’ясували.

Ураховуючи викладене, а також те, що вирішення позовних вимог ОСОБА_6 залежить від розгляду по суті питання щодо законності вказаного акта, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівці Дніпропетровської області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.