Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Одеської державної академії холоду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 3 грудня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1 вересня 2004 року вона працювала на посаді швейцара в гуртожитку № 1 Одеської державної академії холоду. Наказом від 12 червня 2008 року № 06-88 її звільнено з роботи за п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ) у зв’язку із закінченням строку трудового договору з 16 липня 2008 року. Оскільки трудовий договір з нею було переукладено більше одного разу, то відсутні підстави для звільнення в зв’язку із закінченням строку трудового договору, а тому просила поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 3 грудня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 3 грудня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_6 працювала за строковим трудовим договором, трудову книжку та розрахунок при звільненні отримала, за вирішенням трудового спору про поновлення на роботі звернулася з пропущенням установленого законом строку.

Такі висновки суду відповідають вимогам матеріального права.

За положеннями ст. 23, п. 2 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, тобто таким, що укладається на невизначений строк; трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; трудовий договір може бути таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами . Закінчення строку трудового договору є підставою для його припинення.

Частиною 2 ст. 391 КЗпП України встановлено, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом установлено, що ОСОБА_6 з 1 вересня 2004 року працювала на посаді вахтера гуртожитку № 1 Одеської державної академії холоду. Наказом від 11 липня 2006 року № 06-96 її було переведено на посаду швейцара цього ж гуртожитку за строковим трудовим договором з 11 липня 2006 року до 31 грудня 2007 року. Наказом від 24 грудня 2007 року № 06-222 ОСОБА_6 прийнята на посаду швейцара в гуртожиток № 1 Одеської державної академії холоду з 2 січня 2008 року до 30 червня 2008 року на підставі її заяви. Наказом від 12 червня 2008 року № 06-88 ОСОБА_6 звільнена з роботи у зв’язку із закінченням строку трудового договору з 16 липня 2008 року. Трудову книжку ОСОБА_6 отримала 15 липня 2008 року з відповідним записом про звільнення, а до суду з позовом про поновлення на роботі звернулася 9 жовтня 2008 року .

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України укладення строкового трудового договору можливо, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, обов’язок підтвердження обставин, які роблять неможливим укладення трудового договору на невизначений строк, покладається на роботодавця .

Посилаючись на те, що трудові відносини з ОСОБА_6 не могли бути установлені на невизначений строк, Одеська державна академія холоду указувала на те, що є державним вищим навчальним закладом та фінансується з державного бюджету; кількість технічних працівників, до яких належить і посада, яку займала ОСОБА_6, залежить від державного замовлення на підготовку фахівців, та від кількості студентів у кожному учбовому році, що визначається щорічним наказом Міністерства освіти і науки України.

Ураховуючи встановлені у справі обставини й вимоги матеріального права, суд дійшов правильного висновку, що між сторонами на законних підставах було укладено строковий трудовий договір.

Суд також дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6. про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на тій підставі, що нею пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду, поважні причини для поновлення цього строку відсутні.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають установленим в справі обставинам, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального й процесуального права, касаційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України 2004 року, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 3 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.