Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,

Луспеника Д.Д., Мазурка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним і визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 6 жовтня 2009 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 7 серпня 2008 року він домовився з відповідачкою про купівлю належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 за 17 тис. грн. На підтвердження укладення договору ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 обумовлену суму вартості квартири – 17 тис. грн., про що останньою була написана розписка. Оскільки на даний час відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири та відмовляється повернути сплачені грошові кошти, позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири.

Рішенням Кіровського міського суду Луганської області від 8 квітня 2009 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 6 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 7 серпня 2008 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторони не домовились щодо істотних умов договору купівлі-продажу квартири, а саме з розписки не вбачається: яке майно було предметом договору (яка квартира, за якою адресою, відомості про власника), за яку суму сторони домовились продати та купити квартиру, не вказаний момент передачі продавцем предмета договору покупцеві.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи власне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу, відбулося часткове виконання договору, ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 обумовлену грошову суму за квартиру.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2005 року. З розписки від 7 серпня 2008 року вбачається, що ОСОБА_4 взяла в ОСОБА_3 17 тис. грн. за купівлю квартири. Позивач посилається на те, що угода про всі істотні умови договору щодо продажу йому спірної квартири досягнута, частково ним виконана, апеляційний суд визнав, що ці підстави позову ОСОБА_3 доведені.

Проте такі висновки апеляційного суду не відповідають як обставинам справи, так і нормам матеріального права, а ОСОБА_3 у порушення вимог ст. 10 ЦПК України не надано належних доказів того, що між ним і відповідачкою була досягнута згода з усіх істотних умов договору, зокрема щодо предмета договору та ціни квартири, а також моменту передачі продавцем предмета договору покупцеві.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації .

З урахуванням положень ст. ст. 16, 182, 640 ЦК України визначена ч. 2 ст. 220 ЦК України можливість визнання договору дійсним поширюється лише на ті договори, які підлягають тільки нотаріальному посвідченню, від якого сторона ухиляється, й не підлягають державній реєстрації, а тому суперечить законодавству визнання в судовому порядку дійсним правочину щодо нерухомості, в тому числі й щодо земельної ділянки, оскільки такий правочин у обов’язковому порядку повинен пройти державну реєстрацію.

Отже, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 6 жовтня 2009 року скасувати, рішення Кіровського міського суду Луганської області від 8 квітня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.