Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі – Білгород-Дністровський ПЗ ДПС України) на рішення апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що наказом від 22 вересня 2008 року №69 його було незаконно звільнено з посади водія першого автомобільного відділення першого автомобільного взводу роти матеріального забезпечення Білгород-Дністровського ПЗ ДПС України на підставі п. 7 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ). Просив поновити його на роботі та стягнути з Білгород-Дністровського ПЗ ДПС України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 6 липня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів роти матеріального забезпечення Білгород-Дністровського ПЗ ДПС України; стягнуто з Білгород-Дністровського ПЗ ДПС України на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 543 грн. 71 коп. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів роти матеріального забезпечення Білгород-Дністровського ПЗ ДПС України допущено до негайного виконання.

У грудні 2009 року Білгород-Дністровський ПЗ ДПС України звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із недоведеності факту появи ОСОБА_6 на роботі в стані алкогольного сп’яніння, оскільки нетверезий стан працівника повинен бути підтверджений медичним висновком або іншими видами доказів.

Висновки апеляційного суду відповідають вимогам матеріального й процесуального права.

За положеннями п. 7 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства юстиції України від 24 лютого 1995 року № 114/38/15-36-18 (z0055-95) , визначено коло осіб, які можуть проводити огляд працівників і давати висновок за його результатами. Відповідно до пп. 3.1, 3.2 Інструкції (z0055-95) огляд у закладах охорони здоров'я для встановлення стану сп'яніння особи проводиться будь-якої пори доби в спеціалізованих кабінетах наркологічних диспансерів лікарями-психіатрами - наркологами або у визначених органами охорони здоров'я лікувально-профілактичних установах; направлення на огляд здійснюють службові особи підприємств, установ і організацій за місцем роботи особи, яка направляється на огляд. Якщо особа направляється з підприємства, установи чи організації, у неї повинно бути письмове звернення, завірене відповідною печаткою. Пунктом 3.6 Інструкції (z0055-95) встановлено, що у випадку, коли особа, яка оглядається, ухиляється від проходження огляду (не дає можливості провести його в необхідному обсязі), це також відображається в протоколі з обов'язковим зазначенням в ньому ознак сп'яніння і дій особи по ухиленню від огляду.

Судом установлено, що ОСОБА_6 з 16 серпня 2004 року працював у Білгород-Дністровському ПЗ ДПС України на посаді електромеханіка-акумуляторника об’єднаної ремонтно-технічної майстерні. Наказом від 21 серпня 2006 року №141ос він переведений на посаду водія першого автомобільного відділення першого автомобільного взводу роти матеріального забезпечення Білгород-Дністровського ПЗ ДПС України. Позивач має чисельні подяки за сумлінну роботу. 15 вересня 2008 року на території автомобільного парку стався конфлікт між ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, після чого ОСОБА_6 покинув територію автомобільного парку та з’явився на роботу на наступний день. Наказом від 22 вересня 2008 року №69 його звільнено із займаної посади на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України. Результати медичного огляду ОСОБА_6 на стан сп'яніння, акт про його відмову від направлення на медичний огляд або акт про підтвердження показаннями свідків його перебування в нетверезому стані із зазначенням ознак сп’яніння в матеріалах справи відсутні.

Апеляційний суд, урахувавши положення ст. 57 ЦПК України та роз’яснення, надані в п. 25 постанови Пленуму Верхового Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , дійшов обгрунтованого висновку, що нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд повинен дати відповідну оцінку. При цьому доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Оскільки висновки суду першої інстанції щодо появи ОСОБА_6 на роботі в стані алкогольного сп’яніння є такими, що не відповідають обставинам справи та не підтверджені належними й достовірними доказами, його звільнення не можна визнати законним, у зв'язку із чим він підлягає поновленню на роботі.

Відповідно до вимог ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2009 року ухвалено з дотриманням норм матеріального й процесуального права, підстави для його скасування відсутні, то касаційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України 2004 року, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.