Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Фермерської кредитної спілки про визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою Фермерської кредитної спілки на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 4 листопада 2009 року,

У травні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 11 квітня 2003 року між ним і відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з яким Фермерська кредитна спілка повинна надати позивачу кредитні кошти в розмірі 9 тис. грн. зі сплатою 60 % річних за користування кредитом. Проте відповідач є неприбутковою організацією, тому не мав права укладати зазначений договір і встановлювати розмір плати за користування кредитом. Крім того, Фермерська кредитна спілка не виконала умови п. 4.1 договору, а саме протягом п’яти банківських днів не перерахувала йому кредитні кошти в розмірі 9 тис. грн. З урахуванням викладеного позивач просив суд визнати кредитний договір від 11 квітня 2003 року недійсним.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 липня 2009 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 4 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено та визнано недійсним кредитний договір, укладений 11 квітня 2003 року між Фермерською кредитною спілкою та ОСОБА_6 Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі Фермерська кредитна спілка, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, отримавши кредит у розмірі 9 тис. грн. частинами, користувався ним, не відмовився від отримання кредитних коштів і не повернув їх. Разом з тим кредитний договір не розірвано, за позичальником рахується заборгованість у розмірі 8 330 грн. 02 коп., а звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором є лише наслідком невиконання або неналежного виконання умов указаного договору, тому не може бути підставою для визнання його недійсним.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредитна спілка не набула повного обсягу цивільної дієздатності для здійснення такого виду статутної діяльності, так як не пройшла ліцензування, тому договір про надання кредиту позивачу є недійсною, оскільки в порушення вимог ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України укладена особою, яка не мала повного обсягу цивільної дієздатності для здійснення такої діяльності.

Погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2003 року між сторонами був укладений кредитний договір. Відповідно до пп. 1.1-1.5 кредитного договору Фермерська кредитна спілка зобов’язалась надати позивачу кредит у розмірі 9 тис. грн. зі сплатою 60 % річних на строк до 11 квітня 2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 грудня 2001 року "Про кредитні спілки" кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Абзацом третім ч. 1 ст. 21 цього Закону передбачено, що кредитна спілка відповідно до свого статуту надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.

Частиною 4 ст. 8 Закону України від 20 грудня 2001 року "Про кредитні спілки" визначено, що ліцензуванню в кредитній спілці підлягає діяльність із залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону.

Згідно із ч. 3 ст. 5, п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року таким видом діяльності є надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, до яких не належать внески членів кредитної спілки, що спрямовуються на формування капіталу кредитної спілки.

Отже, за змістом зазначених вище норм закону діяльність кредитної установи з надання фінансових кредитів за рахунок капіталу самої кредитної установи не потребує отримання ліцензії.

Т аким чином, в апеляційного суду не було підстав зазначати, що судом першої інстанції не враховано норми абз. 2 п. 1.2. розділу І Ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок із надання фінансових послуг, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 2 грудня 2003 року № 146, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за № 1225/8546 (z1225-03) .

Також із матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між сторонами укладено 11 квітня 2003 року, у той час як Ліцензійні умови були затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 2 грудня 2003 року № 146 (z1225-03) і набули чинності з моменту їхньої реєстрації у Міністерстві юстиції України, тобто після надання позивачу кредиту.

Крім того, ОСОБА_6, мотивуючи свої позовні вимоги, не посилався на порушення Ліцензійних умов з боку відповідача під час надання йому кредиту у зв’язку з відсутністю такого правового акта на момент укладення договору.

Отже, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Фермерської кредитної спілки задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 4 листопада 2009 року скасувати, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 липня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.