Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" до ОСОБА_6 про зобов’язання відновити квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс", Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Київської міської державної адміністрації, Головного управління комунальної власності в м. Києві, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві, Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища про визнання права власності на офісне приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2010 року,

У березні 2009 року комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про зобов’язання вчинити дії, посилаючись на те, що ОСОБА_6, яка є власницею квартири АДРЕСА_1, без відповідного дозволу та проекту перепланувала вказану квартиру, порушивши при цьому конструктивні елементи будинку.

Комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" просило зобов’язати ОСОБА_6 за власні кошти в місячний термін відновити зазначену квартиру та привести її до первісного стану відповідно до поверхового плану забудови.

У червні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом про приєднання реконструйованого цокольного поверху з облаштуванням до нежитлового фонду, визнання права власності на офісне приміщення, посилаючись на те, що вона як власник квартири АДРЕСА_1 звернулася до відповідних державних органів з проханням про переведення цієї квартири до нежитлового фонду з подальшим використанням приміщення під офіс. Після одержання погоджень відповідних служб і виготовлення технічної документації з приводу можливості переведення квартири до нежитлового фонду та проведення ремонтних робіт вона не може реалізувати своє право на подальше користування цим нерухомим майном.

ОСОБА_6 просила визнати за нею право власності на реконструйоване з облаштуванням цокольного поверху офісне нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 листопада 2009 року в задоволенні позовних вимог комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково: визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення № 37 загальною площею 151,4 кв. м у будинку АДРЕСА_1; у задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" задоволено: зобов’язано ОСОБА_6 за власні кошти в місячний строк поновити планування квартири АДРЕСА_1 відповідно до поверхового плану квартири. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з п. 2 розділу ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із цим касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) зі змінами та доповненнями, внесеними законами України до 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" і відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що проведене ОСОБА_6 перепланування квартири призвело до порушення конструктивних елементів та підпільних каналів для прокладання інженерних комунікацій. Вона самовільно, без розпорядження Київської міської державної адміністрації про переведення вказаної квартири в нежитлове приміщення, здійснила роботи з реконструкції та переобладнання житлового приміщення в нежитлове з використанням цокольного приміщення будинку, яке їй не належить.

Проте до таких висновків апеляційний суд дійшов передчасно.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ст. 152 ЖК України переобладнання і перепланування житлового будинку ( квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, проводяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 2008 року належить квартира АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що у жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до Київської міської державної адміністрації з проханням перевести належну їй квартиру до нежитлового фонду з подальшим використанням приміщень цієї квартири під офіс.

4 листопада 2008 року Київською міською державною адміністрацією було доручено Печерський районній в м. Києві державній адміністрації розглянути звернення ОСОБА_6.

11 лютого 2009 року заступник голови Печерської районної в м. Києві державної адміністрації в листі-погодженні, надісланому до Головного управління житлового господарства м. Києва, обґрунтував доцільність переведення вказаної квартири до нежитлового фонду.

Печерська районна в м. Києві державна адміністрація не заперечувала проти переведення спірної квартири до нежитлового фонду з подальшим використанням її ОСОБА_6 під офіс, при цьому райдержадміністрація взяла до уваги Закон України "Про власність" (697-12) та п. 3 Порядку переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі у м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрацієї від 1 жовтня 2002 року № 182 (ra0076017-02) , лист-згоду комунального підприємства "Липкижитлосервіс" і згоду мешканців квартир будинку АДРЕСА_1.

12 лютого 2009 року ДП "Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій" визначив технічний стан несучих конструкцій приміщень квартири АДРЕСА_1 та встановив можливість переобладнання конструкцій квартири № 37 під офіс.

Відповідно до ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

За наслідками розгляду справи апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу, які повинні відповідати вимогам ст. ст. 213, 214, 315, 316 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними в абзацах 2, 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , у разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, встановленим судом першої інстанції фактам оцінки не дав, у рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що їх спростовують.

Посилаючись на відсутність у ОСОБА_6 права на користування цокольним приміщенням під квартирою АДРЕСА_1, апеляційний суд не звернув уваги на доводи ОСОБА_6 про те, що цокольне приміщення під квартирою № 37 у цьому будинку не існувало раніше, підлога квартири була на втрамбованому ґрунті, а збільшення площі приміщення відбулося внаслідок збільшення висоти приміщення за розробленим проектом шляхом відкопування ґрунту до позначки асфальту, використовуючи рельєф та глибоке залягання існуючих фундаментів будинку.

За таких обставин рішення апеляційного суду без змін залишатися не може й підлягає скасуванню, а справа – направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.