Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та відшкодування інфляційних збитків,

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з рішенням Любашівського районного суду від 21 червня 2004 року відповідач зобов’язаний сплачувати на її користь аліменти в розмірі ? частини його доходів щомісячно до досягнення їх сином повноліття, однак ОСОБА_4 належним чином аліменти не сплачує й згідно з розрахунком державного виконавця станом на 1 травня 2009 року має заборгованість в розмірі 11 989 грн. 81 коп., станом на липень 2009 року заборгованість не погашена й продовжує зростати, тому відповідач згідно зі статтею 196 СК України зобов’язаний сплати їй пеню за прострочення сплати аліментів, а також відшкодувати їй збитки в зв’язку з інфляцією.

Позивачка просила стягнути з відповідача пеню в розмірі 17 025 грн. 37 коп. та 454 грн. 04 коп. на відшкодування інфляційних збитків.

Ухвалою Любашівського районного суду від 13 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 січня 2010 року, позовну заяву залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постановлені в справі ухвали та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд керувався пунктом 8 частини першої статті 207 ЦПК України та виходив із того, що під час розгляду справи в судовому засіданні встановлено, що заява не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України, оскільки ОСОБА_3 не зазначила доказів того, що ОСОБА_4 був повідомлений державним виконавцем про наявність у нього заборгованості за аліментами і про строк для її сплати, позивачка не виконала вимог ухвали суду від 30 вересня 2009 року про залишення її позовної заяви без руху та не усунула зазначених недоліків.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6 частини другої статті 119 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

За змістом зазначеної норми саме позивач обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.

Сама по собі відсутність у позовній заяві чи додатках до неї доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу.

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 виклала в заяві обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, додала до позовної заяви докази, які вважала за потрібне надати для розгляду спору, в тому числі й навела свій розрахунок пені за прострочення сплати аліментів.

Суд зазначених обставин та положення статті 119 ЦПК України не врахував і в ухвалі не вказав які конкретно недоліки згідно зазначеної статті має заява ОСОБА_3, а тому його висновок про необхідність залишення позовної заяви без розгляду лише з тих підстав, що заявниця не надала доказів на підтвердження обізнаності ОСОБА_4 із наявністю в нього заборгованості за аліментами є необґрунтованим.

Апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги й залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

За таких обставин постановлені в справі ухвали підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною першою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Любашівського районного суду від 13 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 січня 2010 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.