Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа – садівниче товариство "Будівельник", про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та вільному доступі до водойми, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 квітня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2010 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою й вільному доступі до водойми, відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що вона є власницею земельної ділянки НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 у садівничому товаристві "Перемога", яка знаходиться на березі озера, що розташоване на території садівничого товариства "Будівельник" між вулицями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у місті Києві. Обидва товариства входять до об’єднання садівничих товариств масиву "Сади Нижні-2". Відповідно до статуту товариства озеро є територією загального користування для членів усього масиву садівничих товариств.

З її земельною ділянкою межують ділянка НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та ділянка НОМЕР_3 по АДРЕСА_2 у місті Києві, що належать на праві власності відповідно ОСОБА_8 та ОСОБА_7, які самовільно, без отримання відповідних дозволів і згоди позивачки, збудували капітальний бетонний паркан, яким відгородили належну їй земельну ділянку від озера та позбавили її вільного доступу до водойми. Крім того, відповідачі в кутку її земельної ділянки збудували цегляну трубу-витяжку для господарської будівлі, що розташована на земельній ділянці ОСОБА_8, дах якої на півметра винесено на її земельну ділянку.

Посилаючись на те, що на її неодноразові звернення щодо припинення такого будівництва відповідачі відповідають лише образами та погрозами на її адресу, ОСОБА_6 просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою та водоймою, а також стягнути солідарно з відповідачів на її користь 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 квітня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено зобов’язати ОСОБА_7, ОСОБА_8 усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_6 земельною ділянкою та вільному доступі до місць загального користування – озера, а саме: знести паркан, що відмежовує земельну ділянку НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 у садівничому товаристві "Перемога" від озера та створити умови безперешкодного вільного доступу до нього, знести розміщену на земельній ділянці НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 в садівничому товаристві "Перемога", яка належить ОСОБА_6, цегляну трубу-витяжку та дах господарської споруди, що нависає над її ділянкою; стягнути з ОСОБА_7 і ОСОБА_8 солідарно на користь ОСОБА_6 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2010 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: зобов’язано ОСОБА_7 усунути ОСОБА_6 перешкоди у вільному доступі до водойми загального користування – озера – шляхом знесення бетонного паркану, що відмежовує належну ОСОБА_6 на праві власності земельну ділянку НОМЕР_2 від озера, яке розташоване між АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2; зобов’язано ОСОБА_8 знести належні йому та розміщенні розміщені на належній ОСОБА_6 земельній ділянці НОМЕР_2 цегляну трубу-витяжку та дах господарської споруди, що нависає над земельною ділянкою ОСОБА_6; стягнуто з ОСОБА_7 та з ОСОБА_8 на користь позивачки 3 тис. грн. з кожного на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що діями відповідачів порушені права ОСОБА_6 на користування земельною ділянкою та на вільний доступ до водойми загального користування – озера, чим спричинено позивачці моральну шкоду.

Апеляційний суд, частково погодився з висновками районного суду, і скасовуючи рішення районного суду, виходив із того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо порушень прав ОСОБА_6, але не розмежував дій відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, унаслідок яких були порушені права позивачки.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте вказані вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачкою вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивачка обґрунтовувала свої вимоги; та якими доказами вони підтверджуються.

Судом установлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на спадщину за законом ОСОБА_6 є власником земельної ділянки НОМЕР_2 площею 0,0585 га, яка розташована в місті Києві, у Дарницькому районі, на АДРЕСА_2, у садівничому товаристві "Перемога" і яка належала на праві власності її чоловікові – ОСОБА_9, який помер 4 жовтня 2005 року.

Земельні ділянки №НОМЕР_1, НОМЕР_3 на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у місті Києві належать на праві приватної власності ОСОБА_8 і ОСОБА_7 згідно з державними актами на право власності на землю.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. На підставі ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

Згідно зі ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом, крім іншого, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Заперечуючи проти позову, відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначали, що права позивачки ніяким чином не порушені, оскільки належна їй на праві власності земельна ділянка не межує з озером, труба-витяжка до господарської споруди розміщена не на її земельній ділянці.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін є труднощі, суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Проте всупереч вищенаведеним вимогам цивільного процесуального закону суд узагалі не навів будь-яких доказів на підтвердження зроблених ним висновків.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України й апеляційний суд на порушення ст. ст. 303, 316 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернули; доводів відповідачів належним чином не перевірили; не встановили та не зазначили в рішенні правовий режим водного об’єкта; не з’ясували, чи знаходяться належні сторонам земельні ділянки в межах прибережної захисної смуги, чи застосовується до них режим обмеженої господарської діяльності, межі таких земельних ділянок, чи має земельна ділянка позивачки вихід до озера, дійсне розташування бетонного паркану та труби-витяжки до господарської споруди, і відповідно до цього не визначилися з тим, чим саме і які права ОСОБА_6 порушені; суди взагалі не вмотивували свого висновку про часткове задоволення позовних вимог і не навели передбачених законом підстав для цього.

Усупереч вимогам закону висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Оскільки вирішення позовних вимог ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди залежить від вирішення її позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою й вільному доступі до водойми, судове рішення в зазначеній частині також підлягає скасуванню.

Таким чином, з огляду на те, що судові рішення ухвалені з порушенням зазначених норм матеріального та процесуального права, вони не можуть бути визнані законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 квітня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2010 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.