Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" про визнання недійсними договорів за касаційною скаргою акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" (далі – АКБ "Укрсоцбанк") на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2010 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з лютого 2006 року він проживав однією сім’єю та підтримував фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_7, а 3 листопада 2006 року шлюб між ними було зареєстровано. Йому стало відомо, що 12 квітня 2006 року між ОСОБА_7 і АКБ "Укрсоцбанк" був укладений договір кредиту, з метою забезпечення зобов’язань за яким між відповідачами був укладений договір іпотеки нерухомого майна, яке знаходиться в його та ОСОБА_7 спільній сумісній власності. Про жоден із цих договорів він не був повідомлений та своєї згоди на їх укладення не надавав. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_6 просив визнати недійсними договір кредиту й іпотечний договір, укладені 12 квітня 2006 року між ОСОБА_7 та АКБ "Укрсоцбанк".

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2010 року, позов задоволено: визнано недійсним договір кредиту від 12 квітня 2006 року № 1632, укладений між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_7; визнано недійсним іпотечний договір від 12 квітня 2006 року № 276, укладений між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_7; вирішено питання про судові витрати.

АКБ "Укрсоцбанк" звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов про визнання правочинів недійсними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оспорювані договори укладені без належної згоди іншого з подружжя та стосовно майна, яке перебуває в спільній сумісній власності.

З таким висновком судів повністю погодитись не можна з таких підстав.

За положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судом установлено, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровано 3 листопада 2006 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім’єю без шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у період з лютого 2006 року до 3 листопада 2006 року. 12 квітня 2006 року між ОСОБА_7 та АКБ "Укрсоцбанк" укладено договір кредиту № 1632, відповідно до якого останній надав ОСОБА_7 кредит у розмірі 1 млн. 100 тис. доларів США зі сплатою 12% річних із кінцевим терміном повернення 11 квітня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 12 квітня 2006 року між ОСОБА_7 та АКБ "Укрсоцбанк" укладено іпотечний договір № 276, предметом якого є нерухоме майно – нежитлове приміщення загальною площею 1 161,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 1 743 469 доларів 50 центів США. Зазначене майно належить ОСОБА_7 на праві приватної власності на підставі свідоцтва, виданого виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська 5 квітня 2006 року на підставі рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 17 березня 2006 року №242 та зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 5 квітня 2006 року.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 на підставі ст. 65 СК України та ст. 215 ЦК України, суди дійшли помилкового висновку про те, що договір кредиту є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, яка потребує письмової згоди іншого з подружжя.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи зі змісту зазначеної норми предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем – фінансова установа.

Таким чином, у розумінні ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитом є надання коштів у позику, що є одним із видів фінансової послуги.

Застосовуючи до правовідносин сторін положення ст. 65 СК України, суди не звернули уваги на те, що ця норма регулює відносини, які стосуються розпорядження майном, що є в спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на укладення цивільно-правових угод щодо набуття майна, зокрема на отримання кредиту, оскільки сам по собі кредитний договір є угодою про отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для ОСОБА_6, а лише для ОСОБА_7 як сторони договору.

За змістом ст. ст. 572, 575, 578 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Висновок судів про те, що предметом договору іпотеки № 276 є спільне сумісне майно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є передчасним, оскільки не грунтується на належних та допустимих доказах.

Так, керуючись ст. 61 ЦПК України, суди виходили із того, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року установлено факт проживання однією сім’єю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у період з лютого 2006 року до 3 листопада 2006 року, і це рішення має преюдиціальне значення для визнання майна, яке є предметом іпотеки, спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Такий висновок суперечить положенням ч. 3 ст. 61 ЦПК України, відповідно до яких обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки іпотекодавець - АКБ "Укрсоцбанк" - у розгляді вказаної справи участі не приймав, то він має право заперечувати достовірність таких обставин.

Крім того, за положеннями ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Враховуючи викладене, суду необхідно було дати оцінку обставинам набуття права власності на майно, яке є предметом іпотеки відповідно до вимог ст. ст. 57, 212 ЦПК України, за якими доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оскільки жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд першої інстанції не з’ясував: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд під час перегляду справи на зазначені порушення норм матеріального та процесуального права уваги не звернув.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обгрунтованими, допущені судами порушення вимог матеріального й процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.