Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Головного управління Державного казначейства України в Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року,

У липні 2008 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що під час проведення досудового слідства в кримінальній справі обвинувачений ОСОБА_8 за підробленим дорученням відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0, 0608 га, яка розташована на АДРЕСА_1. Оскільки в день посвідчення доручення ОСОБА_8, який перебував під вартою, до нотаріуса не доставлявся, а продаж земельної ділянки унеможливлює вжиття заходів забезпечення цивільного позову в кримінальній справі та виконання вироку в разі засудження ОСОБА_8 з конфіскацією майна, заступник прокурора м. Києва просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 13 березня 2007 року між ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_7

У серпні 2008 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1, укладеного 13 березня 2007 року між ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченої 13 березня 2007 року довіреності, та ОСОБА_7 В обгрунтування позову посилався на обставини, аналогічні викладеним у попередній позовній заяві.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2009 року справи за вказаними позовами об’єднано в одне провадження.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

Заступник прокурора м. Києва звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що нотаріально посвідчена довіреність ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_6 на управління та розпорядження майном не скасована, не відмінена, вимоги про визнання її недійсною не заявлені, а тому відсутні підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

З висновками судів повністю погодитись не можна з таких підстав.

За положеннями ч. 1 ст. 237 цього Кодексу представництвом є правовідношення, в якому одна сторона ( представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ч. 1 ст. 245 ЦК України).

Судом установлено, що 4 січня 2007 року ОСОБА_8 пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ), та 5 січня 2007 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Санкцією ч. 3 ст. 187 КК України передбачено покарання у вигляді конфіскації майна. ОСОБА_8 на праві приватної власності належали земельні ділянки площею 0,0608 га та 0, 25 га, які розташовані на АДРЕСА_1. 13 березня 2007 року між ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_8 на підставі нотаріальної довіреності від 13 березня 2007 року, і ОСОБА_7 укладено та нотаріально посвідчено договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок. Указана довіреність на управління та розпорядження майном ОСОБА_8 посвідчена приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Перевертуном О.Ю. і зареєстрована в реєстрі вчинення нотаріальних дій. За результатами почеркознавчої експертизи від 7 березня 2008 року підпис від імені ОСОБА_8 на зазначеній довіреності виконано не ОСОБА_8, а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_8 у реєстрі вчинення нотаріальних дій виконано не ОСОБА_8, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_8 З пояснень працівників полку конвойної служби та листа начальника Київського слідчого ізолятора № 3801 убачається, що 13 березня 2007 року ОСОБА_8 вивозили за межі слідчого ізолятора для проведення слідчих дій на АДРЕСА_2, до нотаріуса він не доставлявся. 29 квітня 2008 року за фактом підроблення довіреності порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, і накладено арешт на вказані земельні ділянки.

За положеннями ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Оскільки за своїм змістом довіреність є одностороннім правочином, до неї застосовуються загальні положення про правочини, у тому числі щодо підстав визнання правочинів недійсними.

Ураховуючи викладене, правильним є висновок суду про те, що підставою позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок заявлено незаконність довіреності, яку від імені ОСОБА_8 видано ОСОБА_6, але позов не містить вимог про визнання останньої недійсною.

Проте, відмовляючи в задоволенні позову, суд не виконав обов’язок, покладений на нього ч. 4 ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Крім того, за положеннями ст. 33 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Суд указаних вимог процесуального права не виконав, оскільки особа, яка відчужила спірне майно, ОСОБА_8, був залучений до участі у справі в якості третьої особи, а не в якості відповідача.

Таким чином, порушення судом вимог процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, тому ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.