Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:

Штульман І.В. (доповідач),

суддів:

Загороднього А.Ф., Черпака Ю.К., -

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Східної митниці Міністерства доходів і зборів України, Міністерства доходів і зборів України про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Донецької митниці Державної фіскальної служби України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року, -

У травні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, після уточнення якого просив: визнати незаконним наказ Державної митної служби України від 25 квітня 2008 року № 665-к; поновити його на посаді інспектора відділу митного оформлення № 2 Східної регіональної митниці; стягнути з відповідачів на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та з Державної митної служби України моральну шкоду в розмірі 20000 гривень.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив частково. Скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року. Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнив частково. Скасував наказ Державної митної служби України від 25 квітня 2008 року № 665-к в частині звільнення ОСОБА_4 з посади інспектора відділу митного оформлення № 2 Східної регіональної митниці. Поновив ОСОБА_4 на посаді інспектора відділу митного оформлення № 2 Східної регіональної митниці з 30 квітня 2008 року. В частині позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до Державної митної служби України, Східної митниці Державної митної служби України про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з Східної митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_4 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 1 травня 2008 року по 1 червня 2015 року в розмірі 244578,46 гривень.

У касаційній скарзі Донецька митниця Державної фіскальної служби України, яка є правонаступником Східної митниці Міністерства доходів і зборів України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що постановою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року скасовано наказ Державної митної служби України від 25 квітня 2008 року № 665-к в частині звільнення ОСОБА_4 з посади інспектора відділу митного оформлення № 2 Східної регіональної митниці. Поновлено ОСОБА_4 на посаді інспектора відділу митного оформлення № 2 Східної регіональної митниці з 30 квітня 2008 року.

Відповідно до зазначеної постанови суду касаційної інстанції та наказу Міністерства доходів і зборів України від 27 травня 2015 року № 516-о скасовано наказ Державної митної служби України від 25 квітня 2008 року № 665-к "Про звільнення" в частині звільнення із займаної посади позивача.

Наказом Східної митниці Міністерства доходів і зборів України від 2 червня 2015 року № 232-о поновлено ОСОБА_4 на посаді державного інспектора митного поста "Костянтинівка" Східної митниці Міністерства доходів і зборів України з 1 травня 2008 року з посадовим окладом згідно штатного розпису Східної митниці Міністерства доходів і зборів України.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди попередніх інстанцій виходили з того, що неправомірність звільнення ОСОБА_4 встановлена судом касаційної інстанції та ухвалено рішення про поновлення його на посаді, а розмір грошового забезпечення, який підлягає виплаті позивачеві, повинен бути виплачений за весь час вимушеного прогулу. Суди встановили, що оскільки заява про поновлення на роботі розглядалася у судових інстанціях більше одного року не з вини позивача, то у відповідності до вимог частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок), ОСОБА_4 підлягає виплата грошового забезпечення з час вимушеного прогулу з 1 травня 2008 року по 1 червня 2015 року в розмірі 244578,46 гривень.

Так, за приписами частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Як встановлено судами, заява про поновлення на роботі у судових інстанціях розглядалася більше одного року і в цьому не було вини ОСОБА_4, відсутні будь-які докази, які б свідчили, що розгляд справи затягувався саме позивачем.

У зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_4 у вимушеному прогулі перебував з 1 травня 2008 року по 1 червня 2015 року.

Відповідно до розрахунків, наданих відповідачем, та здійснених судами, середньоденний заробіток ОСОБА_4 складає - 154,67 гривень, а кількість робочих днів за час вимушеного прогулу - 1774, що виходячи з відповідного обрахунку складає 274384,58 гривень.

Трудова книжка після запису щодо звільнення ОСОБА_4 від 30 квітня 2008 року не містить відповідних записів щодо прийому його на роботу. Разом з цим, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні будь-які дані щодо здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Згідно довідки Мар'їнського районного центру зайнятості від 8 червня 2015 року № 01-18/624 ОСОБА_4 з 23 травня 2008 року по 2 червня 2009 року був зареєстрований як безробітний в цьому центрі зайнятості, і йому за цей період був нарахований дохід в розмірі 24686,74 гривень.

Також позивачеві була виплачена вихідна допомога в розмірі 5119,38 гривень.

У пункті 32 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) Верховний Суд України зазначив, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Отже, виходячи із наведених правових норм та встановлених судами обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 1 травня 2008 року по 1 червня 2015 року в розмірі 244578,46 гривень.

Доводи, викладені у касаційній скарзі щодо можливих підстав для зменшення розміру стягнутої на користь позивача суми, не спростовують встановлених судами обставин справи та їх висновків щодо виплати ОСОБА_4 у зв'язку з незаконним звільненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу із зарахуванням суми виплаченої йому вихідної допомоги та одержаної допомоги по безробіттю.

Підстави для скасування чи зміни судових рішень судів попередніх інстанцій, і призначення справи до розгляду в судовому засіданні, відсутні.

Згідно частини 3 статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Донецької митниці Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.